"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу авторанiби сповенених потокiв особливо пiдчеркували намогильнi спiви. До того
пiсенний роззвук впровадив нагло замiшання на хорах i всi очi збентежено глянули уверх... Але тони вирiвнялися якстiй i поплили стрiлою, мов човен по стихлiй водi. Один тiльки старший княжич не хвилювався. Вiн обпер плече об колiна Ясинi i зорiв за жалiбними свiтлами, золотим деiсусом в iконостасi та могутним Архангелом-Вiстником, розмальованим над його головою. Розглядав вiзантiйськi стiннi малюнки, голови Херувимiв у спiральних мотивах, з чашами квiток, як язики вогню. Мов лiс йшли на нього з площин мурiв постатi пустинникiв iз Теваiди та Ливану, тих, що жили в розритих могилах, пили росу небесну та ┐ли зiлля, що виростало вкруг них, на висотi простягнено┐ руки. Суворiсть тiней лагодили пестрi блиски, якi промiж пнi свiч злiтали з горiшних шиб на царськi ворота i квiтчасте застiлля аналоя. Врештi вся увага хлопчика обернулася на боярiв, що окружили вiнцем домовину й торкали себе серед нiмо┐, купно┐ молитви. - Отряси сон, нiси бо умерл, но спиши... - ридав архи║рей Косьма над отвертою челюстю гробницi. Малий Данило був сонний i оглядався за нянею, але ┐┐ не було тут. Перед хлопчиком мелькали в пiвснi поморщенi руки i бренiв спiв старо┐ колихалки: - А ти, кицю весела, йди борзенько до села. По плюшечки, по подушечки... Вiн впросився на руки до Ясинi i став надобре дрiмати. Колюмни святинi, узiрчата долiвка, полив'яна, - лиснючий, як зеркало, квадрат з мiдi, де стояли мари, пропали нараз у живичнiм куривi. погрiбавно┐ миси, що стояла на домовинi... Княжич снив дiточi ра┐ пiд останок заупокiйно┐ лiтургi┐ i владика, який саме приняв за богослуження дорогий рушник з голови княгинi, з чуттям перехрестив дитя, приспане глибоко. * * * Пiсля похоронiв заставлено тризну для городян на розлогiм замковiм подвiр'ю. Нищих зiйшлася тьма тьменна: вони сидiли на спохиллю гори й обiч на "Бабинiм торжку". В проруб, мiж темничникiв, повезено боклаг квасу, хлiби, вепра i жмут бiлих сорочок. У кожний знову монастир один чюм зелен-вина, дванадцять бурнастих лисячих шкiрок i п'ять гривень за упокой. Опiсля двiрський тивун з громадою прислуги метав помiж присутних останнi дарунки Романовi: обрiзки паволоки, шкiрки бiлок та куниць, склянi коралi, кольоровi кам'янi хрестики, срiбло... У супроводi Богородичних дзвонiв, що грали вечiрню, йшов шум одноманiтний i жалiбний, як цього листя, що кане у смерть: - Бог да простить! - Бог да простить царю Роману! - Бог да простить рiдному! Курнi смолоскипи освiчували широко всю охреснiсть, запнуту синявою ночi, нiби безмежним шатром над розколиханими головами. Помiж глiтнi острови людей, осторонь вiд даровальних скринь ходив |
|
|