"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Рогатинi, про незвичайного спiвака - соловiя, якого викохав для Господа
спiволюбивий перемишльський владика, згадали й бунтаря - закупа, якогось
то Дужа, що як шуляк скаче по всiй волости, невловимий...
Сiдоголовий Косьма заговорив, було, про неймовiрно тяжку хвилю для
держави, але перемишльський архи║рей наче й не чув нiчого. Вiн звернувся
до сусiда лiворуч, Твердяти Остримирича, а лихо зарубленим шрамом вiд
копiя почерез вилицi: цей пiд Мозгавою обiч покiйного князя боровся,
польському Вiдновителю в допомогу - криваве пригiстне привiз.
- Оцi пiвнiчнi вiтри i частi дощi - сказав проворно, - коли муть
держатися далi, зiб'ють зерно iз збiжжя та оставлять хлiборобовi гнилу
солому.
Костко Бибельський, звiсний дерун i хитрiй, що тiльки пазив, яким духом
вi║, похопився вiдповiсти, хоч не до нього вели рiч:
- У хлiбороба тогiднього ще хлiба напрятано вдовiль... Тiльки тодi, як
┐деш селами з путним боярством, стрiльцями, сокольничкнами, осочниками, то
навiть такий, що ма║ землi на двацять косарiв у днину, стулиться, як
мушка, будьте вiн зроду-вiку на сирiм коренi сидить...
Штрикнув пальцями з хижого вдовiлля:
- А я його на допити, рiзками, вогнем...
Присутнi минули цю балачку згiрдним мовчанням. Один Абрузович, вельможа
на Плiсниську, не витерпiв:
- Справу Войславового Торопа ви вже оборудували? Той найсторожився
ображено:
- Велике дiло, - пробурмотiв у бороду. - Я його велiв замучити, я його
й заплачу!
- У Костки по селах бiднiсть вельми велика... - пiвголосом передавав
архи║рею намiсник Молибожич. - Десятьох його смердiв спомага║ться ледве на
двi сохи...
Тут замовк, бо отрок стояв вже над його раменем з димною мисою печенi.
За товстим куском поросятини зi сочивом боярин забув з мiсця про
чоловiколюбнi мiркування, натомiсть пояс свiй, закроплюваний срiблом,
вчинив дещо свобiднiшим.
- Плещуть, що Словит вернув, - говорив i'д сусiду Абрузович, з кучерями
до рамен, як Авессалом. - Цiкаве, що вiн там за пазухою вiд Лестька
привiз? Спокою б тепер побiльше, а цей...
Славно Кормильчич слухав сторожко обiч, але вiд себе не добавляв нi
слова. Його крилатi брови зiйшлися в одну i кинули тiнь на хижу лискавку
очей, що освiтила на мить зеленi верхiв'я i грозовитi провалля його душi.
Вiд часу, як покiйний князь прогнав одного з Кормильчичiв, що на ловах у
Плiсниську зухвало славив Iгоровичiв, чимало лихо┐ крови поплило через
Славнове серце...
Його увагу з черги заняла княгиня: вона явилася саме, дякувати гостям
за пошану, обiйти столи з привiтом.
Напроти Твердяти сидiв чужинець, останний iз знатних Грекiв, що пару
лiт тому попали в Галич з почотом царя-скитальця, Олексiя Комнена. Вiн
заступав на тризнi свойого владира. Знуджений Вiзантi║ць слухав пiв-ухом
свойого сусiда, балакучого Саву Апостола:
- Кажуть, що наш старенький Косьма одарений духом прозрiння... Коли
сто┐ть при дверях церкви, видить, з якою думкою хто входить туди. Бачить,
як за розпутниками йде ангел, плачучий вельми...