"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

години.
Тiльки на далекiм перехрестю Скобейко оглянувся понад рам'я, прихапцем.
Костобобрiвська коршма видна була на острому сугорбi, опертому одним боком
об Перуновий гай. У вiкнах, затягнених мiхуром, блимали свiтла рудим
промiнням. Якiсь розчепiренi привиди злiтали на дорогу. Праворуч, лiворуч
та║мно гойдалися сосни. Тiнями тряс вiтер i вони гнали нарозтiч.
Аж тут Добриня не витерпiв, розсмiявся:
- Жмиволосовi пальцi, з митного майдану... А, пройдисвiти, на всi
чотири кованi!
Тупiт погонi вмовкав, губився по рудавинах i очеретах, а далi стало
тихо за ┐здцями та ┐х пригодою, тiльки дерева оповiдали щось визоренiй
ночi, оповiдали...



VII. "АКИ ЦВIТ ОУВЯДАЕТ"

"Закропляйте дорiженьку,
Щоб-ся не курила...
Розважайте родиноньку,
Щоб-ся не журила..."
(з нар. пiсень)

У величавiй церквi св. Богородицi клали на вiчний сон тлiннi князевi
останки. Здвиг народа залив Галич.
Як повiнь, що зрива║ гiрську гать, так людськi хвилi. Вiд Блюдник,
Вихторова, Перевозiв, вiд Пiтрича, Болшова, Чесибiсiв, вiд долини
Бистрицi, здовж обох берегiв Днiстра скакали на баских конях бояри, осадчi
дружинники, знатнi огнищани, текли кметi у сивих жупанах, повстяних
клобуках i сафiянових чоботах, празничних. Помiж них попадалися густо
рата┐ у гребiнних сорочках, бiлесеньких, у чересах, як панцирi, у шкiряних
ходаках, застiбнених зеленим плетивом...
Побiч чоловiкiв бiгли жiнки в домашних димках, мальованках, у рантухах,
перетягнених поверх голови й пiд бородою, туго, по-старовiцьки.
Кра║м дорiг просили милостинi охриплi вiд мольб слiпцi, хромцi, сироти
бездольнi...
Пилом несло понад шляхи.
Княжий замок видний був здалеку. Вiн стояв на високому узгiр'ю, що
немов урвище висувалося понад Галич. Засипаний прибудiвлями, з церквою на
чолi, вiн робив вражiння окремого мiста.
Як далеко побiгти звiдтам поглядом, у поранному сяйвi нiби низка сонць
горiли пiвкулi копул усiх соборiв, простягнених понад зелену лiнiю
Лiмницi.
З самого розсвiту гомонiли упротяж доохрестнi дзвони, - з Дуброви, з
зелено┐ Карпицi, вiд монастиря в Гудковiй Дебрi, з городища грецьких
калагурiв у Пiтричу. Пiд ясну музику он тих, що плакали мов голосiльницi
оксамитними голосами, пiд срiбний, хлоп'ячий дискант других, стелився
хмарою могутний зов велета-вiстника з вежi церкви св. Пантелеймона. Церков
сiрiла на вiдкритiм просторi залуквянських пiль неправильним п'ятибоком
крiпосних окопiв i бойниць, навiваючи грозу сво║ю понурою силою.