"Борис Гринченко. Пiд тихими вербами (Укр.)" - читать интересную книгу автора

збагнути, чи гаразд вони розiбрали справу, чи не помилилися! I тодi враз
загомонiли моторно, весело, радiсно.
Дак це ж дуже добре! От вигадка, дак вигадка! Щоправда, Горянського
земля велика - двi тисячi з половиною десятин,- але гуртом узяти можна.
Тодi громада буде в такому кiльцi, що з його не буде ходу. Куди нi ступни
- навкруги все ┐х земля буде. Тодi якi вони схочуть, такi й цiни на землю
будуть - i за випас товару, i за роботу, i за все. Бо де ж тодi мужик
вiзьме землi, як не в ┐х? Йому iншого ходу не буде. Тодi вже не посмi║
нiхто галасувати в громадi. Робитиме громада, що вони звелять. Вони_
будуть тут пани. Ого-го! Попанували пани-помiщики, тепер ще треба й
господам-хазя┐нам попанувати!
- Ловка штука буде! - казав весело Копаниця.- Та це можна самими
вiдбутками так зробити, що просто як панщина буде, та й годi! Ну й голова
в тебе, Яхреме Семеновичу! Дай я тебе поцiлую!
Копаниця захопив лiвою рукою Рябченка за шию, нахилив до себе й почав
цiлувати товстими масними губами.
- Голова! Голова! - загомонiли навкруг усi та й полiзли цiлуватися
спершу з Рябченком, а тодi й самi промiж себе. Плечi штовхалися, червонi
обличчя стулялися, ялозились одне об одне замащеними вусами й бородами,
дихали одне на одне п'яним горiлчаним духом, що ┐м уже повна була вся
свiтлиця.
- Дорога голова! - кричав кум Терешко.- Цiни нема!..
Потроху посiдали знову та й почали мiркувати, як воно буде. пх тут
семеро. Вавилов буде восьмий. Та чи пристане ж вiн? Це чоловiк чужий,
захожий здалека москаль. Був колись за об'┐ждчика в одного пана, тодi за
прикажчика, тодi за управителя, а там уже й свою земельку купив. Йому до
диблян байдуже. А втiм, як роздуматься, то й не байдуже, бо i в його ж
дибляни землю беруть... Помiркували туди й сюди: мабуть, пристане.
Вiсiм чоловiк - це буде товариство. Вони скинуться грiшми i за тi грошi
наймуть Горянського землю. Хто скiльки грошей дасть, стiльки тому й землi
буде. Можна хазяйнувати й гуртом, хоч краще кожному зокрема. А радитися
про все гуртом i гуртом, так, як у громадi, справи рiшати... та й не про
саму цю землю, а й про iншi: i за яку цiну вiддавати десятину, i яка цiна
на наймитiв та на косарiв, i якi вiдбутки. I як i що робити в громадi, то
й про це спершу в сво║му гуртi радитися...
Це все розказував ┐м Рябченко i додавав:
- Тодi нас нiхто не подужа║... Одно тiльки... Хоч ми й гарно мiрку║мо,
та ║сть одна карлючка.
- А яка ж то? Кажи!
- к один чоловiк такий, що може нам велико┐ шкоди наробити.
- Ой! А хто ж то? Ану, кажи! - почали питатися.
- Та хто ж? Дениса Пилиповича брат, Зiнько.
- Хi! Що б то вiн i зробив?
- Почне каламутити в громадi, почне коверзувати - може лиха наробити.
- Та вiн уже тепер притих,- озвався Сучок,- вiдколи оженився. Чи так я
кажу, Остапе Дорохвейовичу? Остап покрутив сво║ю чепурною головою.
- Ой, нi! Як я за його дочку давав, то думав: буде сiм'янин, то вже до
свого дiла й прихилю його. Так де там!..
- Цура║ться? - спитав Копаниця.
- Нi, вiн нас iз старою й не цура║ться; i в гостях iз дочкою бува║, i в