"Борис Гринченко. Пiд тихими вербами (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Терешко, смiялися Манойло з Остапом, радiсно дрiбненько смiявся в широку
русяву бороду Денис, а череватий одутлий Сучок додавав свого поважного -
го-го-го-го! - мов порожня бочка гула. П'янi червонi обличчя,блискучi вiд
поту й смальцю, що на ┐х повиступав, якось чудно розтягалися, очi
заплющувалися, а замiсто ┐х широко зяли ямки червоних пащ-ротiв з жовтими
великими зубами, вискаленими з-пiд щетинястих усiв.
Самий Яхрем Рябченко не реготав, тiльки ледве всмiхався. Увесь час вiн
сидiв мовчки, погладжуючи сво┐ чепурно закрученi темнi вуса або чистенько
виголене пiдборiддя та блискаючи сво┐ми пронозуватими очима. Тепер, як
регiт трохи вщух, вiн озвався:
- По мордяцi!.. Дай йому сьогоднi по мордяцi, а завтра воно знову лiзе.
От так, як свиня: ти ┐┐ бий, а вона кувiка та таки лiзе крiзь тин на
вгород.
- А ти таки бий по мордяцi, поки почу║ та назад поверне! - сказав
Манойло.
- А одвихнувсь - вона знову там.
- Ну, дак що ж його робити?
- А що свиням роблять, щоб на вгород не лазили? - спитав Рябченко.
- Та що ж? Колодку прив'язують...
- Ну?
- Що - ну?
- А те, що прив'яжiмо й ми ┐м колодку! - сказав Рябченко.
- От тако┐! - здивувавсь Остап.- А як же то?
- А хотiли б? - лукаво спитав Рябченко.
- Ще б пак!.. Чого б то чоловiк не схотiв!..- загомонiли всi.Якби-то!..
Та як?
- Та воно невелика й штука,- спокiйно й не поспi-шаючися почав
Рябченко.- Ви, Денисе Пилиповичу, та ви, Манойле Гавриловичу, держите в
посесi┐ комарiвську землю?
- Держимо.
- А у вас, Григорi║ Павловичу, бiля комарiвсько┐ своя земелька?
- ксть.
- А в мене посесiя бiля вашо┐ - глушкiвського пана.
- Правильно!
- Аз другого боку комарiвсько┐ землi тi пересельськi надiли, що Денис
Пилипович купу║?
- Авжеж!
- А за ┐ми земля Вавилова, Iвана Iвановича?
- Так, так!
- А мiж нею та глушкiвською землею пана Горянського земля?
- I то правда
- Ну, а де ж громадська земля тепер? Га? - питав Рябченко.
- Громадська?.. А громадська... де ж? Усерединi...
- Ну? - спитав Рябченко.
- Дак що ж? - не розумiли слухачi
- Овва! А ще й розумнi люди! - засмiявся Рябченко.- А те, що всi цi
землi круг громадсько┐ з усiх бокiв. Вона серед ┐х, як острiв серед води.
Вiзьмемо в посесiю Горянського землю та покличемо до себе в кунпанiю
Вавилова,- тодi вже диблянам без нас не буде нiякого ходу.
Всi притихли, враженi надзвичайною, дивною думкою. Притихли, силкуючися