"Борис Гринченко. Пiд тихими вербами (Укр.)" - читать интересную книгу автора

п'яненький.- Ге! А ми не дали, да тобi в орендно║ содержанi║ оддали - на
три года,- от тобi i вся бiда!
- Iменно, iменно! I досi дякую вам,- спасибi за це! Хоч воно з тi║┐
земельки невеликого й добра, ну, а все ж земелька.
- Та ще й добра,додав старшина.- Не сором-ляйся, Денисе Пилиповичу!
Перед нами нема чого критися: ми зна║м усе дiло. Сво┐ люди.
- Так, так!.. Що й казать!.. Вам би та ще й не знати!.. Дак ото ж я два
годи вже держу цю земельку, а оце й третiй наступа║, а там i край...
- А там iзнову буде крик та гвалт у громадi, щоб тобi не давати,сказав
Манойло.
- Отож-то й то! Як наймати, так i крик, так i крик! Все репетують, i
нiяк того репету не збудешся,говорив Денис.
- А що ж ви зробите? Нема способу! - промовив Остап.
- Та воно можна б i способу добрати,- натякнув Денис.
- Ану, якого? - запитав старшина.
- Та такого: взяти та й продати землю ту кому з путящих людей.
- Так...- сказав старшина, i всi на мить замовкли. Всi зрозумiли, що
Денис хоче сам ту землю купити, i думали, чи можна на це пристати.
Воно таки пiдходило, щоб Денисовi вона впала. Раз - що вiн уже держить
┐┐ в посесi┐; друге - що всi тi надiли сумiжнi з його надiлом,- так
трапилося; трет║- що вiн же свiй чоловiк, i як пособити йому тепер, то й
вiн колись у пригодi стане. Може, декому хотiлось би замiсто Дениса собi
ту земельку придбати, та, бач, тодi доведеться посваритися з Денисом, та й
з тестем його Манойлом, та й з кумом його Терешком... А вже як серед гурту
заведеться в ┐х сварка, тодi голота переважувати почне. Вони поти дужi,
поки вкупi.
От такi й пiдхожi думки плутались у кожного в головi, як старшина знов
озвався:
- Так, Денисе Пилиповичу!.. А що ж, дiло добре! Цим уже навiки заткнемо
┐м рота. Може б, ти й за купця був, га?
- Та я... як ви, господа хазя┐ни, скажете,- говорив Денис,- а я,
звiсно, узяв би... хоч менi й сутужно тепер на грошi, ну, та вже
розстарався б...
- Розстара║шся!.. Розстара║шся!..- загомонiли гостi.- А ми тобi
пособимо в громадi: не попустимо, заткнемо горлянки ротатим.
- Спасибi вам, господа хазя┐ни, спасибi! - кланявся Денис.- Я на вас -
як на бога!.. Уже тепер ви менi, а колись i я вам, дасть бог, чимсь
пособлю.
- Iстинна правда,сказав кум Терешко i додав пансько┐ приказки: - Рука
ногу мо┐ть.
- Правильно! - промовив старшина.- Постановить: продать переселенчеськi
надiли Денису Пилиповичу Сивашову.
- Продать! Продать!..- загули гостi.
- А голоту, котора буде верещати,- скрутить!
- Скрутить! Скрутить!
- Щоб не смiли морди куди не треба пхати,- по мордяцi ┐х!
- По мордяцi! По мордяцi!
I все товариство зареготалося. Голоснiше за всiх реготався сам старшина
Григорiй Павлович, i його товсте, сите обличчя з поганенькою руденькою
борiдкою аж двигтiло все, закинувшися назад. На весь рот реготав i кум