"Борис Гринченко. Пiд тихими вербами (Укр.)" - читать интересную книгу автора

зрозумiти. Наймала ту землю в пана громада, наймали багатi люди,- не
вiддав пан: бiльшо┐ цiни хотiв... А тi собi загнулись: пождеш, пане,
пождеш та вiддаси й за нашу цiну! А Рябченко пiдскочив, щось там прикинув
пановi та й узяв на себе. I де вiн грошей добув, щоб пановi третину
наперед заплатити, дак нiхто й зрозумiти не мiг,- усi дивом великим
iздивувались. От лее добув i взяв!.. I не дурно: сам не став хазяйнувати,
а почав землю давати за грошi людям; а саме тодi земля зробилась дорога,по
два карбованцi бариша взяв на десятинi! Та як пiшов з того часу, то все
йде та й iде вгору! Ого-го! Тепер вже нiхто й не згаду║ про те, що колись
баби плескали, мовбито вiн крадене передержу║! Де там! Тепер вiн Яхрем
Семенович, багатир... скрiзь у кунпанi┐ бува║... I з Денисом помирились.
Чого ┐м сваритися? Що було, те минуло, а з сварки добра не буде, а в
пригодi один одному вони можуть стати.
Дак отакi гостi сидiли в свiтлицi в Дениса Пилиповича Сивашенка за
столом, повним усяко┐ страви. Господиня, немолода жiнка, мовчки подавала
на стiл страву, iнодi тiльки припрохуючи гостей призволитись; господар був
гомiнкий, веселий, частував i припрохував залюбки. Це ж такi дорогi гостi!
Не голота яка з Зiньково┐ кумпанi┐, а поважнi кремезнi господарi, з ними
хоч яке дiло робити можна - подужають! I грiшми-достатками вони - сила, i
в громадi сила.
Домаха вже пiшла в другу хату лагодити самовар, а Денис усе частував i
казав:
- Iстинна правда, що каже Григорiй Павлович, наш господин старшина:
нiякого покорства тепер у мужика нема. (Денис таки навчився помiж
"образованими" людьми i собi "по-образованому" закидати.) Всяка голота
пнеться рiвнятися з путящим, порадошним хазя┐ном. Що бiльший харпак, то
бiльше в громадi галасу║ проти заможного чоловiка. Того i в голову собi не
кладе, що коли б нас не було, то як би й вони прожили? У кого землю взяти
на хлiб? - У нас! - До кого скотину пасти вiддавати? - До нас! - У кого
грошей позичити? - У нас-таки ж! Що ж би вони робили без нас?
- Iменно! Iстинна правда! - вiдказували гостi.- Подохла б клята
харпачня без нашо┐ помочi.
А кум Терешко (вiн же при панах був, то зна║, як сказати) доточив:
- Настоящая благодiянiя оказу║ться, настоящая! А Денис казав далi:
- Отож бачите!.. А ще й дибки проти нас стають!
Тiльки порадошний чоловiк схоче що зробити - чи в громадi, чи так,зараз
крику, галасу, репету такого нароблять, що настоящая бунтацiя, та й годi!
От, сказати, як Остап Дорохвейович,- вiн кивнув на Колодiя,- хотiв, щоб
йому громада вiддала волость нову робити,- лишенько! Який крик iзробився!
Кажуть: багатiти нашим коштом буде!.. А все брехня...
- Авжеж, брехня! - сказав старшина, а Остап тiльки рукою махнув.
- От так i я,говорив Денис,- хотiв би зробити одно дiло мале-невеличке,
та й боюся з ┐м потикатися в громаду, щоб i лиха не здобуться. Хiба що вже
ви, господа хазя┐ни, пособите менi.
- Кажiть, кажiть, яке там дiло! - загомонiли гостi.- Що доброго
надумали?
- От же ви зна║те,розказував Денис,- що як пiшли пересельцi на Амур,
дак позоставалися вiд ┐х надiли. Громада ж тодi не дозволила пересельцям
тi║┐ землi продавати, а взяла на себе.
- Хотiла на всiх рiвно подiлити! - гукнув кум Терешко, вже трохи