"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

визначено швидкiсть його руху, - вона дорiвнювала третiй космiчнiй: близько
сiмнадцяти кiлометрiв у секунду. Вченi чекали повторення спалаху, якщо
корабель має намiр опуститися на одну з планет. Але корабель не збавляв
швидкостi, не змiнював напрямку, вiн наближався до Землi. Лiнiї, скорiш за
все - локатори, їхнє завдання: визначити мiсце посадки. Оскiльки вони висiли
майже над кожним мiстом i селом, усiм здавалося, що корабель опуститься саме
тут: на Ставропольському плато, поблизу Канаберри, навiть бiля Мирного в
Антарктидi. Проте електроннi машини, котрi стежили за рухом корабля,
передбачили, що вiн пройде мимо Землi - дуже близько, але мимо,- якщо
прихiдцi не змiнять курсу. Курс, усупереч сподiванням, не змiнювався;
земляни почали дивуватися.
I тут заговорили лiнiї.
Доти спокiйнi, вони звисали торочкою, крiзь них без шкоди прослизали
лiтаки. Та раптом лiнiї затанцювали в повiтрi, наче клавiшi пiд ударами
пальцiв. Схожiсть iз грою на пiанiно була на диво точна: хтось вдаряв згори
на синiй стовпчик, вiн падав униз i пiдстрибував до попереднього рiвня. Тiєї
ж митi стовпчик, а то й два чи три водночас опускалися донизу i знову
пiдстрибували вгору; i так - над усiма материками й країнами. Одночасно
порушився теле- i радiозв'язок. На екранах виникали танцюючi блакитнi смуги,
що копiювали гру атмосферних лiнiй; у приймачах починала битися морзянка - в
один, у два, в три голоси,- залежно скiльки клавiшiв опускалося воднораз.
Працiвники радiо i телебачення розгубилися. Засоби зв'язку
переключилися на прийом вiд блакитних лiнiй. Ще бiльше розгубилися астрономи
й фiзики. Що означає танок лiнiй? На щастя, це тривало недовго - шiстнадцять
хвилин. Але через вiсiмдесят хвилин усе почалося спочатку, знов на
шiстнадцятiй хвилинi. I знову перерва на вiсiмдесят.
Лiнiї були загадкою, хоч бiльшiсть землян дотримувалася думки, що це
локатори, якi обирали мiсце для приземлення корабля. Але танок лiнiй
поставив перед людьми нове запитання: про що говорять сигнали? Через деякий
час музику сигналiв було одержано з Венери, Марса, Юпiтера. I там висять
лiнiї Вандервельде, людство назвало їх iм'ям вiдкривача. Лiнiї заповнили
сонячну систему i сигналiзували про одне й те ж. Але про що?
Корабель iшов тим самим курсом, долаючи за добу пiвтора мiльйона
кiлометрiв. За мiсяць вiн мав наблизитися до Землi i пролетiти мимо, бо
траєкторiя польоту не змiнювалася. Радiосигнали, надiсланi кораблю
обсерваторiями Криму, Харкова, Паломара, - з усiх країн Землi, - лишилися
без вiдповiдi. Тiльки лiнiї через кожнi вiсiмдесят хвилин починали незмiнний
танок.
Уповiльнена кiнозйомка показала те саме. Спершу опускалася третя лiнiя
з лiвого краю, потiм дев'ята i двадцять четверта, потiм одразу три: сьома,
восьма й дев'ятнадцята; знову третя, двадцять дев'ята...
Вченi сперечалися:
- Речення...
- Невiдома абетка...
Закономiрнiсть була дивовижна. Всi згоджувалися з тим, що танок лiнiй
передає повiдомлення вiд прихiдцiв.
Речення будувалися так, нiби на машинцi друкувалися слова...
Термiново було скликано симпозiум астрономiв та фiзикiв.
- Панове, - казав головуючий. - Ми бачимо перед собою унiкальне явище.
I, без сумнiву, визначне. Розумнi iстоти, котрi не тiльки рiвнi нам за