"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

Про лiнiї справдi було написано все - вiд вуличних пiсеньок до наукових
трактатiв.
- Знаю! - редактор i бровою не ворухнув на мiй рiшучий випад. - Однак я
не бачив статтi, - провадив далi,- яку можна було б беззастережно
надрукувати в дитячому журналi. Без знакiв оклику i математичних викладок.
От i зробiть таку статтю-хронiку.
Це полегшувало завдання. Я вiдчув, що спливаю на поверхню: уявна
догана, нiби грузило, вiдчепилася вiд моїх нiг.
- I, будь ласка, без фантастики, - попередив редактор. - Борони вас
боже вiд цього захоплення! Життя, знаєте... - Редактор любив погомонiти про
життя: йому виповнилося п'ятдесят два, а кожний вiк має схильнiсть до своїх
тем. - Словом, життя обходиться без фантастики, - пiдсумував вiн. - У цьому
нас переконали тi самi лiнiї.
З кабiнету я пiшов, давши згоду на статтю, але не маючи нiякого бажання
писати про нещаснi лiнiї.
Через п'ять днiв я знову був у редактора i хвилювався не менше, нiж
ранiше.
- Та-ак... - казав шеф, гортаючи мою статтю. - Тут, - помiтив вiн
червоним олiвцем, - треба скреслити дiалог. I тут необхiдне скорочення.
Редактор для нас, молодих журналiстiв, був справжнiм богом. Не нами i
не нашими бажаннями робляться статтi. Вони виходять такими, якими їх робить
редактор та його невтомний олiвець. Якщо вiн казав, що треба зняти дiалог, -
отже, треба. Я спостерiгав, як вiн супить брови в тому чи iншому мiсцi
статтi, мружить очi чи починає терти пiдборiддя. Всi цi ознаки були нам
добре вiдомi, але не варто про них говорити, бо вони не стосуються лiнiй
Вандервельде...
Отак, - редактор по рядках, а я по його обличчю, - ми разом прочитали
статтю до кiнця. Редактор ще раз глянув на заголовок, вiялом розкинув
аркушi.
- Тверезо, - схвалив вiн. - Майже протокольно. Пiде у десятий номер
"Лунника".
"Лунник" - юнацький журнал, на зразок колишнього "Ют". Та ось i сама
стаття.

Все почалося з того, що працiвники двох обсерваторiй, Бюраканської та
Пулковської, помiтили в небi яскравий спалах. Це не могло бути надновою
зiркою чи метеоритом.
Спалах з'явився в Кассiопеї, тривав двадцять чотири секунди i був
схожий на смолоскип. Електрографи й терморефлектори фiксували небесний
вогонь, а люди хвилювалися:
- Атомний вибух?
- Уламок антиматерiї?
Депешi полетiли до iнших обсерваторiй: увага всiх спостерiгачiв!
I хоч небо знову потемнiшало, тисячi очей звернулися до Кассiопеї:
працювали прилади, працювала думка.
Першi заговорили спектрографи: спалах показав згорання тугоплавких
металiв - нiкелю й титану. Термографи пiдтвердили теплий вибух. Був це вибух
антиречовини чи звичайної матерiї? Думки в обсерваторiях роздiлилися: i те,
й iнше дало б однаковi наслiдки. Суперечка набула характеру бездоказового i,
певно, кiнчилася б нiчим, якби не з'явилися лiнiї.