"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

було зроблено!
Вiн мовчить замислившись. Годинник вiдлiчує час. Десь над пустелею
летить нiч, повна зiрок, i не вiриться, що кожну зiрку можна взяти i
роздивитися, мов книгу.
- Це ще не головне, - Брайнiн повертається до Валентина. - Дiвчина,
берег зеленого моря: усе це в минулому, за сотнi, тисячi свiтлових рокiв од
нас. Чекай, поки добiжить промiнь... Хочеться говорити з свiтами, знати, що
там! Промiнь можна порiвняти з рiчкою. А завдання - плавати по всiй рiчцi,
пробiгти її довжину за мить! Потрiбнi вiтрила...
- I ви знайшли їх!
- Знайшов. Це гравiтони, тяжiння!
Євграф Федорович мав рацiю: часу лишалося мало. Два днi вiн не кликав
до себе Валентина, не розмовляв з ним. По кiмнатi нечутно рухалась Ольга,
вiдмахувалася i од Валентина, i од його запитань. Спiвробiтникiв на станцiї
було небагато, кожний займався своєю справою, i взагалi Валентина вважали за
хлопчиська, приїжджим гостем. Лише старий водiй Матвiйович хотiв погомонiти:
- Родич вiн тобi чи хто? - спитав.
- Батькiв друг... - про Брайнiна.
- Др-уг? - здивувався водiй. - Он воно що! Скiльки знаю його, не чув,
щоб слово комусь сказав! Хiба що по роботi. Тут - нi себе, нi кого iншого не
жалiє. Побоюються його! - Водiй переходив на довiрливий шепiт. - Менi що?
Натис стартер та й поїхав. А от хто з ним ближче - побоюються: не знають,
коли вiн i спить. До начальства: нi добридень, нi бувайте. З чим приїдуть, з
тим i їдуть. Писати на нього пробували - був тут один, як чесно сказати,
ледащо. Проте викликали в центр i не повернули... А так - старий правильний,
хоч кого спитай!
Увечерi другого дня Брайнiн покликав до себе Валентина. Побачивши
старого, Валентин був вражений: синява розлилася по всьому обличчю, дихав
вiн важко.
- Пiдвези... - показав на дверi. Валентин поставив вiзка бiля столу.
- Оцей бiлий важiль, - сказав Брайнiн, - вмикає генератор нуль-часу.
Ось...
Брайнiн потяг важiль до упору. Спершу Валентин вiдчув те ж саме: прiрва
перекидалася над ним, тисла, потiм на щитi спалахнули блискавки, свiтловий
вибух, по якому настала мить суцiльної темряви.
- Гравiтони, - пояснив Брайнiн. - Свiтловi хвилi надто повiльнi. За
квантовою межею - полiт гравiтонiв. Мiльйони свiтлових рокiв стиснуто до
одної секунди. Тяжiння всюдисуще i всепроникаюче. IВоно поширюється з
великою швидкiстю.
На щитi виникло химерне фантастичне видiння: невиразний свiт пiд
жовтогарячим склепiнням небес, чорнильнi тiнi в непорушнiй водi, iнодi вони
пiдiймалися до поверхнi, горбом здувалась хвиля, на мить з'являлося щось
слизьке, бридке, схоже на колоду чи мацаки, i занурювалося знову; а вдалинi
зводився новий скрутень, щоб, прорвавши поверхню, зникнути в безоднi. I так
безперервно, то в тому, то в iншому мiсцi, наче хтось натягував i вiдпускав
струни, видобуваючи звуки нечутної симфонiї. Маслянистий простiр здавався
безмежним, i у мертвiй оранжевiй далинi зливався з оранжевим небом.
- Можуть статися несподiванки, навiть контакт,- перехiд нуль-часу в
нуль-простiр, - попередив Брайнiн. - Я ще не все вивчив у генераторi. Будь
обережний!