"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

мезозойськi лiси. Вони висмоктували з повiтря вуглекислоту i занурювалися в
болота, запасаючи нам мiльйони тонн вугiлля. Але ж вони, видiляючи кисень,
зовсiм змiнили склад повiтря. Холоднокровнi ящери не встигли пристосуватися
до цих змiн. Вони вимерли вiд перенасичення киснем... Вони згорiли!
У залi запанувала мовчанка.
- Але де прихiдцi? - мовила схвильовано Люда. - Чому вони не прилетiли?
- Хто знає, - вiдповiв Андрiй. - Може, їх не влаштовував склад
атмосфери. Може, їхня зiрка далеко вiд нашого сонця. Що б там не сталося, а
Земля лишилася землянам.
Антилопи все йшли, витолочуючи траву, i, здавалося, за ними постане й
подивиться у зал людина у звiринiй шкурi, з камiнним знаряддям у руцi...
Екран поволi згас, у залi спалахнуло свiтло.
- Все! - сказав Андрiй. - До речi, - усмiхнувся хлопцям, - Свердловськ
запитує про знахiдку. Соломiн таки повiдомив фiлiю.
- А як же зiрка? - спитав Володимир.
- Зiрка? Вона лише запам'ятовуючий пристрiй. Передавальний механiзм
мiстився всерединi елiпсоїда i, певно, передавав навiть тодi, коли на
планетi не лишилося нiкого живого. Минули мiльйони рокiв.
- Звiдки бралася енергiя для запису в кристалi? - знову спитав
Володимир.
- Найвiрогiднiше - вiд сонця. Помiтили: кристал фiксує тiльки вдень, у
сонячному промiннi.
- А елiпсоїд?
- Перебував на орбiтальному положеннi. Мiг обертатися вiчно.

Нiч була морозяна - перша зимова нiч цього року. Снiг хрускотiв пiд
ногами, виблискував у мiсячному сяйвi. Кожна блискiтка нагадувала зiрку,
щойно побачений чужий свiт.
Вова i Люда йшли поруч. Володимир чекав, що скаже дiвчина.
- Сiм зiрок... - заговорила вона. - Може, це Велика Ведмедиця? Сто
мiльйонiв рокiв тому вона виглядала зовсiм iнакше.
- Можливо, - згодився Володимир.
- Але котра з зiрок була сонцем тiєї планети - блакитної?
Вовка нiби не чув запитання.
- Кристал!.. - почав вiн. - Це не тiльки розвiдник - це попередження,
розумiєш?.. Вони - люди. Вони попереджають про небезпеку атомних вибухiв.
Пригадуєш жахливi плями на їхнiй планетi? А втiм, Людо, може, вони
потребували допомоги?..
Люда не вiдповiдала. Перед нею стояли тривожнi глибокi очi дiвчини,
невiдомої сестри, - Аелiти далекого свiту.


[Image008]


ГЕНЕРАТОР НУЛЬ-ЧАСУ


Любий Валентине!