"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

Але Iван Сергiйович був непохитний:
- Закiнчимо розвiдувальнi роботи - тодi!
Нарештi цей день настав.
- Пояснення дозвольте давати менi, - хвилювався Андрiй. - Зiрка, як
бачите, в центрi залу.
Зал - дерев'яний каркас, обтягнутий брезентом. Посерединi стiл, на
ньому кристал i прилад, схожий на фотозбiльшувач - кварцова лампа у футлярi.
На стiнi прилаштували увiгнутий лiйкою i зовсiм чорний екран. Зал
перегороджено стрiчкою. За стрiчку Вячеслав i Андрiй не пускають нiкого. Уся
та половина теж чорна: пiдлога, стiни, стеля. Чорнота посилює напруження,
вiдчуття таємничостi. I хоч друга частина залу напхом напхана, - люди
стоять, ближче до стрiчки сидять, розмовляють пошепки, всi чекають
незвичайного.
Людмила й Володимир примостилися бiля столу. Тут же, на неструганому
ящику - Iван Сергiйович. Старий нишком посмiхається, хоче перевiрити ще одне
своє припущення.
- Промiнь спрямовуємо на кристал, - каже Андрiй, - на тi точки, якi
вивчено. Усього роздивитися, звiсно, не вдалося.
Гасне свiтло.
Люда завмирає, затамувавши подих, мов перед стрибком у воду.
- Записи зроблено в об'ємнiй проекцiї, - веде далi Андрiй. - Ми зразу
опиняємось у просторi, з необмеженим кругозором... Але обертатися назад,
дивитися на кристал не раджу: поблизу зображення яскраве, рiзке, дiє на очi,
як спалах блискавки.
- Я б сказав, -додав Iван Сергiйович, - заслiплює мозок, витiсняє все
за межi свiдомостi.
- Мабуть, це влаштовувало тих, - вiв далi Андрiй, - кому призначалися
записи, але поблизу вони дiють на людську психiку приголомшуюче.
- Так... - пробелькотiв Вовка. - У мене й досi...
- Бачити записи можна в ультрафiолетовому свiтлi чи в сонячному
промiннi при обов'язковiй дiї бiострумом. Ви ж, певно, це розумiєте...
- Оце найнезрозумiлiше з усього! - встряв Гольдiн. - Ми набили не одну
гулю, поки виявили цю властивiсть. Взагалi дивина надзвичайна...
- Можливо, зiрка, - заговорив Iван Сергiйович, - синтез живого i
неживого: неорганiчного кристала з живим впливом рук, думки, бажання.
Можливо навiть, - це психотехнiчний пристрiй, менi важко пояснити це,
неорганiчний мозок, що працює на бiострумах живих iстот. До речi, дотепне
вирiшення зв'язку з розумним життям iнших планет: узяти i дослiдити кристал
можуть лише живi руки. Як би там не було, але зiрка - дивовижне досягнення
далекої цивiлiзацiї, котра розвивалася зовсiм iншими шляхами, нiж на Землi.
- Я згоден з Iваном Сергiйовичем, - сказав Андрiй. - Зiрка - це
послання далекого свiту. Додам тiльки, що для нашого зору краще проектувати
записи в темряву чи на чорне тло. Вмикай, Славко!
Ввiмкнули апарат.
На екранi з'явився диск, куля планети, що повiльно оберталася. В
жовтуватiй iмлi пливли материки, моря, бiлi шапки полюсiв.
- Ух ти! - залунало в залi.
Показався морський берег, затока, мiсто на березi... Потiм усе зникло,
наче обiрвалася стрiчка, i з екрана глянуло обличчя.
Усi здригнулися: кожному здалося, що очi зверненi до нього, вдивляються