"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

то друге око. - Кут падiння... Ану, перенеси свiтло на той край. Кут
падiння...
- Перестань шаманити! - розсердився Андрiй. - Торочиш одне й те ж: кут
падiння, кут падiння...
- Менi здається, - зауважив Гольдiн, - що ми на неправильному шляху.
Ходимо бiля неї, як iдолопоклонники. У чiм правий Вовка? Схопив i побачив,
Людмила - теж. А ми поклали на стiл i кружляємо, хоровод влаштували... Не
чiпати руками - це, звiсно, правильно. А чи на всi сто вiдсоткiв правильно?
- Ми i так беремо. Переносимо з мiсця на мiсце?
Зайшов Iван Сергiйович:
- Ну, як, хлопцi?
- Нiчого... - вiдповiли безнадiйно.
Iван Сергiйович тупцював навколо столу, попереджав:
- Дивiться - обережнiше. Нiяких потужних впливiв. I щоб - анi плямочки!
У розпорядженнi Андрiя була апаратура для спектрального та хiмiчного
аналiзiв, але застосовувати звичнi методи до кристала не наважувався: надто
цiнною була знахiдка. Електрицi, магнетизму зiрка не пiддавалася, нiчого не
показувала. Минала четверта доба. Можна було збожеволiти.
- Доки ти нас мучитимеш? - не стримався Андрiй, схопив зiрку, пiднiс до
лампи. - Стiй! - крикнув застережливо. - Славко!
Обережно поклав зiрку на стiл, дивлячись у темний закут намету
порожнiм, наче невидющим, поглядом.
- Побачив, Славко! Ух! - несамовито тер очi. - Побачив!
Вячеслав узяв кристал i собi пiднiс до кварцової лампи. I теж на мить
заслiп.
- Андрюшо!
Одразу з'ясувалися двi обставини: зiрка давала зображення в синьому
кварцовому свiтлi i в руках. Невдовзi з'ясувалося i трете: вiдбиття променiв
дорiвнювало не куту падiння, а дев'яноста градусам!
Почалася божевiльна робота.
Кристал "розкривався" широко й щедро. Нiколи було з'ясовувати, чому вiн
показує лише в руках.
"Бiоструми... - припускав Андрiй. - Вплив бiополя..." Вячеслав не
сперечався. В хаосi рiзнорiдних i дивних картин треба було вiдшукати
первiсну нитку чи кiлька вiдправних пунктiв: попереду стояло завдання -
зображення мають побачити всi.
По шiстнадцять годин пiдряд не виходили з намету.
Про успiх швидко довiдалися на всiх дiлянках. Геологи поспiшали
закiнчити роботу, повернутися до табору. Пiдганяв i час: листя опало, вранцi
хребти були сизi вiд паморозi. На дiлянцi Л-2, де пошуками з наказу Iвана
Сергiйовича керували Володимир i Людмила, незважаючи на ретельне
прочiсування, нiчого не виявили. Осип, де Володимир знайшов зiрку, розiбрали
по камiнчику, але i це нiчого не дало.
Хлопцi, котрi доповiдали Iвановi Сергiйовичу про пошуки, поверталися з
табору з новими звiстками:
- Шумилов розширяє намет!
- Прилаштовує чорний екран!
- Славко казав - справжнє стереокiно...
Чутки ширилися, мов пожежа в тайзi, розпалювали уяву кожного: швидше б
настав донь!