"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

- Я не згодний, - заперечив Вовка. - Треба взнати таємницю кристала.
На мить запанувала тиша.
- От що, хлопцi, - сказав Iван Сергiйович. - Знахiдка незвичайна,
розумiєте? Хапати руками кожному не дозволяю. I взагалi, треба порадитися з
управлiнням...
- Заберуть зiрку - тiльки її й бачили, - кинула Люда.
- Треба, щоб ми самi, Iване Сергiйовичу!
- Що самi? Вона ж мовчить! - Iван Сергiйович розповiв, як вони з
Євгеном до пiвночi упадали бiля цiєї зiрки i нiчого, крiм блiдих спалахiв,
не змогли помiтити. Вiн певен, що i Людмила, i Володимир, i вiн сам бачили
картини випадково, завдяки особливим обставинам. Та яким саме?
- Як примусити її "заговорити"? - спитав вiн.
Нiхто не вiдповiв. Супилися, морщили лоби, мовчали.
Нарештi Вячеслав Гольдiн сказав:
- Вовка дивився на сонцi, ви - при свiтлi кварцової лампи. Тут є щось
спiльне. З цього треба й починати.
- Дати свiтло! Уваров, крути двигунець!
- Стривайте! - зупинив усiх Iван Сергiйович. - Запросимо Соломiна,
керiвника управлiння, нехай зв'яжеться з фiлiєю, - Iван Сергiйович витяг
блокнот, написав кiлька рядкiв. - Отак i передамо!
Петров присунув табуретку до рацiї. Кожний прагнув зазирнути через його
плече. "Знайшли зiрку, - вiдстукував вiн. - Показує неймовiрнi речi. Не
знаємо, як розшифрувати. Просимо повiдомити Уральську фiлiю Академiї
наук..."
У Свердловську приймав повiдомлення Януарiй Якович Соломiн. Усi знали
про його дружбу з Iваном Сергiйовичем i не мали сумнiву, що вiдповiдь буде
доброзичлива. Не було сумнiву i в тому, що Iван Сергiйович зацiкавлений не
менше будь-кого розгадати таємницю. А те, що вiн заборонив торкатися зiрки
руками, правильно, ображатися тут нiчого.
Петров закiнчив передавати, перейшов на прийом. З хвилину тривала
пауза. Потiм у навушниках забилися крапки i тире: "Повторiть, - просив
Соломiн. - Нiчого не розумiю". Петров слово в слово повторив телеграму.
Цього разу пауза тривала довше. Усi затамували подих. Але ось морзянка
заспiвала в навушниках. Олiвець Петрова забiгав по аркушу: "Старий, не
бреши. Закортiло на пенсiю? Займайся своєю роботою. Соломiн".
Усi, хто бачив написане, остовпiли.
- Оце друг! - обурився Iван Сергiйович. - На пенсiю! Двадцять два роки
працювали разом! Хлопцi! - Звернувся вiн до всiх. - Якi є пропозицiї?

Зiрка вiдмовлялася розкрити свою таємницю. Три днi не вiдходять од неї
Андрiй Шумилов, Слава Гольдiн. I не тiльки вони, вся геологiчна партiя.
"Головне - ультрафiолетове промiння", - наполягала Лiда Семен-ченко.
"Тепло!" - твердив Пилип Жаркiн. "Дiйте електрикою, магнiтним полем..." -
надходили записки з далеких дiлянок.
Бiльшiсть порад згодом виявилися слушними, але поки що зiрка була слiпа
i нiма, як камiнь.
- Чого їй ще треба? - питав Андрiй. - Кут падiння променiв?
Спрямовували пучок свiтла в центр кристала. На другому кiнцi столу
Вячеслав марно намагався спiймати вiдбитий промiнь.
- Кут падiння дорiвнює куту вiдбиття... - твердив вiн, мружачи то одне,