"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

- Iз зiркою? Христа славити? Теж менi, дотепники... Може, знову
колчедан?
- Нi, не колчедан. Але вони дуже хочуть бачити вас.
- Давай! - Iван Сергiйович вiдсунув тазок, ступив у старi валянки.
Володимир i Люда ввiйшли. Хлопець тримав у руках згорток.
- Ми до вас, Iване Сергiйовичу, iз знахiдкою, - сказав Вовка. - Зiрку
знайшли....
Вiн розгорнув парусину, пiдiйшов ближче... Зiрка тьмяно заблищала
гранями.
- Ось... Дивна якась...
Володимир обiруч подав зiрку Iвановi Сергiйовичу.
- Важкувата... - непевно промимрив той роздивляючись. - Зроблена
непогано. Звiдки?
- У тiм-то й рiч, Iване Сергiйовичу, - звiдки? - пiдхопив Вовка.
- Де знайшли, питаю?
- У своєму квадратi Л-2.
- I що ж?
- Як вам сказати... - затнувся Вовка... - Вона незвичайна!
Iван Сергiйович глянув на Володимира, на Людмилу.
- Вiн правду каже, - вступилася за товариша Люда. - Дуже дивна...
- Що ви менi голову задурюєте? - раптом напрочуд спокiйно мовив
керiвник. - За хлопчиська маєте?..
Тодi Вовка плутано i квапливо розповiв, як iшов осипом, побачив зiрку i
як зi скелi глянули на нього очi.
- Очi? - перепитав керiвник.
- Та ще якi, Iване Сергiйовичу, - пронизали наскрiзь...
- Скажи-нс, хлопче, а язика ти часом не бачив?
- Нi, - не зрозумiв Вовка. - Не бачив.
- Одному моєму знайомому пощастило бiльше. Чортiв бачив! Як хильне
чарчину - вони тут як уродилися. Стовбичать, каже, дражняться, язика
показують... I, думаєш, чорти його до чогось путнього довели?
- Iване Сергiйовичу, - не витримала Люда. - Ми не жартувати до вас
прийшли, дiльницю покинули. Ця зiрка... Цей кристал...
I вона розповiла про рiвнину, яку побачила в кристалi, про дерева, про
щось живе, що кублилося в болотi.
Iван Сергiйович сидiв, слухав, поглядаючи то на Людмилу, то на
Володимира, то на зiрку, то на Петрова, котрий все ще здивовано стояв i
мовчав.
Зiрка лежала на столi i в сутiнках намету здавалася безбарвною.
Коли Людмила скiнчила, вiн спитав: "Усе?" - i на ствердний кивок
вiдповiв:
- Ви... От що. Iдiть, влаштовуйтесь на ночiвлю. I не натякайте зайвого,
щоб з вас не кепкували.
Iван Сергiйович помовчав.
- Як ви можете не вiрити, - обурився Вовка, - коли це стверджують двоє
людей?
Але Iван Сергiйович пiдвiв очi й сказав:
- Лiкаря, якщо треба, надiшлю до вас завтра вранцi...
Людмила i Володимир пiшли, так i не зрозумiвши, серйозно чи жартома
говорив з ними керiвник. Вiн мав звичку розмовляти в такому дусi: гумор