"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

вiддуваються, наче за кожною по яблуку, Адам тягнеться ротом до мене.
"А-а-а!" - кричу я i вiдштовхую Адама, як щойно вiдштовхував Теддi. Але
коричневе обличчя надi мною, губи торкаються моїх губ. "А-а..." - щоб не
захлинутися, ковтаю теплу пряну рiдину. Вона розливається жаром по тiлу i
вгамовує спрагу. Потiм я дихаю, дихаю i дивлюся на небо: крiзь гiлля i листя
воно здається смарагдовим, наче iндiйський шовк.
- Адаме...
Вiн сидить поруч, зiщулившись, наче дiд. Менi здається, що в його
очах - смуток. Козеня з перекушеною горлянкою лежить на землi. Я намагаюсь
не дивитися на нього.
- Адаме, - кажу я, - пробач. - Менi соромно, що я зневiрився в ньому,
коли вiн пiшов по козеня. Вiн хотiв вилiкувати мене i робив це так, як
робили на землi сотнi вiкiв тому. Вiн не знає, що менi потрiбно iнше - у
мене вивихнута рука. Але я вдячний йому. - Я не знав, що ти повернешся, -
кажу я.
Здаля, з-за вершин долинає дивний звук. Дуже знайомий, але я не можу
визначити, що це. Не шум вiтру i не спiв ручаю. I не шамотiння дощу. I не
гуркiт грому. Адам чує його i лякається.
- Вертолiт! - здогадуюсь я.
Намагаюсь пiдвестися, вилiзти з кущiв. Де повзком, де навкарачки
дiстаюся середини галявини.
- Вертолiт! - горлаю я i непритомнiю.
А потiм бачу, як бiля мене упадають люди: пiлоти, Люсьєн Тома з нашого
табору. Вони пiдводять мене, втягують у люк вертольота.
- Адаме! - кричу я. - Адаме! - вириваюся з їхнiх рук.
- Джоннi, ти мариш, - заспокоюють вони мене. - Поглянь на себе, який
ти...
- Адаме! - Я вiдбиваюся вiд них здоровою рукою. Але їх троє. Вони
заштовхують мене до кабiни.

Про iсторiю мого порятунку я довiдався пiзнiше.
Лавина вiдгуркотiла на протилежному вiд табору боцi. Теддi повернувся
до групи один.
- Де Джоннi? - спитали його.
Теддi показав на свiй пасок:
- Розв'язалася мотузка...
Мене шукали. Винишпорили увесь схил i не знайшли.
- Я сам бачив, - стверджував Теддi. - Його одразу накрило снiгом.
I йому повiрили.
На вершинi гори поставили лiчильник - iз запасних, що були в
експедицiї. Вже складали намет, коли Олiвер Ховi побачив орла. Той пролiтав
над ущелиною, тримаючи в кiгтях щось довге.
- Змiя!
- Лiана... - почулися здогади.
- Альпiйський лiнь!
Ховi схопив рушницю. Вiн був кращим стрiльцем i на очах усiх довiв свою
майстернiсть. Орел iз здобиччю впав на снiг. В його кiгтях був кiнець
мотузки, навскiс вiдрiзаної ножем.
За годину Теддi йшов геть. Йому кинули бляшанку консервiв i льодоруб.
Йшов вiн, втягнувши голову в плечi i часто озираючись, чи не втелющать йому