"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

- Панове, - починає вiн. - Сьогоднi наш iнститут демонструє чудове
вiдкриття!
Шваббе позує, вiн милий, нiби янгол, колишнiй майор СС. Вiн зумiв
пiднести шефам сюрприз.
- Колега Шлезiнгер, - проводить далi вiн, - слава i гордiсть нашого
iнституту...
Як усе це дешево - дiаманти, кар'єра, - коли переживаєш критичну мить у
своєму життi. Хочеться побути наодинцi, згадати, як прожив свої п'ятдесят
три роки, коли був добрий, коли пiдлий, сказати самому собi, не кривлячи
душею, хто ти.
Та навiть у цю єдину мить такi, як Шваббе, не дадуть побути тим, хто ти
є.
- Вiдкриття Шлезiнгера... - гримить з кафедри Шваббе.
А часу лишається - лiченi хвилини. Матiльда розповiла Теддi про
"Корону". Теддi розповiв Палескi. Палескi - Хейфiтцу. Хейфiтц - директоровi.
"Що, у тебе неприємностi, татуню?.." Матiльда прийшла попросити "Корону". їй
приємно згадувати, як вони танцювали з Теддi.
Та навiщо думати про дрiбницi?..
- Кого не звабить думка побачити себе молодим i вродливим?.. - питає у
залу Шваббе.
Вiн певен, що така перспектива захопить кожного. Зал чемно аплодує.
Генерали щось записують у блокноти.
- Вiчне кохання, - веде своє Шваббе, - золотi сни людства - ось що дає
нам винахiд колеги Шлезiнгера.
А перед винахiдником - полум'я. Гарних дров принiс для камiна Вейнер!
Навiть металевий обруч згорiв на вугiллi.
- Слава винахiдниковi! - проголошує Шваббе.
Серед гучних оплескiв нiхто не розчув пострiлу. Чоловiк у задньому ряду
схиляється головою вперед i сповзає з стiльця. Йому не потрiбна слава, не
потрiбнi оплески, вiн вважає за краще забрати з собою таємницю "Корони" -
золотi сни людства.


[Image006]


ОСТАННIЙ НЕАНДЕРТАЛЕЦЬ


Тепер, коли хвороба, госпiталь i цi три дивовижнi днi уже позаду, я
хочу написати книжку про зустрiч з неандертальцем. Друзi пiдганяють мене -
пиши. I я напишу її. Але я рiшуче проти поспiху: сiмдесят годин, котрi я
провiв з ним, i два мiсяцi марення на лiкарняному лiжку настiльки
переплутали в головi картини дiйсного i фантастичного, що менi ще довго
доведеться розплутувати цю iсторiю. Лiкарi дозволили менi читати i писати.
Друзi просять: розкажи се, розкажи те. Я розповiдаю, намагаючись
зосередитись. I як усякi друзi, що зичать тобi добра, вони радять: пиши. Я
витримав з ними не один бiй. Але, мабуть, треба поступитися. Поки що я
погодився написати статтю.
Отже, з чого все почалося?