"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

пiсля того, як побачився з оберштурмфюрером Штарке.- Вiтаю вас, Шлезiнгер!
Шлезiнгер найбiльше боявся, що Шваббе потисне йому руку. Проте Шваббе
не подав руки. Для нього Шлезiнгер - усього-на-всього молодший науковий
спiвробiтник, нiкчема, якому неждано звалилося в руки чудо.
- Вiтаю, - казав вiн. - I отак можна згадати все, Шлезiнгер, - юнiсть,
гулянки, жiнок?..
Шлезiнгер не вiдповiдає. Вiн був паралiзований стражданням. Ось вона,
вiдповiдь Хельмута Верндта. Якщо вiдкриття потрапить до таких чудовиськ...
А Шваббе не чекав вiд нього вiдповiдi. Вiн знову нап'яв "Корону" i,
нiби на зло Шлезiнгеру, мимрив, реготав, вiддаючись спогадам.
Коли Шваббе опам'ятався, долю "Корони" було вирiшено. I ним, i
Шлезiнгером.
- Сьогоднi четвер, - сказав Шваббе. - В суботу наукове засiдання.
Пiдготуйте доповiдь. Будуть гостi. Будуть шефи. Я презентую вас. Ви зробите
доповiдь i демонстрацiю. Щоб усе - як на плац-парадi.
Шваббе не забажав пояснень i креслень. Вiн, директор Шваббе, теж
залежний вiд сильних свiту сього. Але не такий вiн простак, колишнiй майор
СС. Вiн не вiд того, щоб заробити на вiдкриттi Шлезiнгера полiтичний
капiтал, - пiднесе "Корону" як сюрприз для тих, хто стоїть вище...
У дверi постукали:
- Можна зайти, пане Шлезiнгер?
- Заходьте.
- Ось кава. - Курт ставить на стiл блискучий кавник, склянку. - Приємно
вам працювати, пане Шлезiнгер.
Бiля дверей Шлезiнгер зупиняє швейцара:
- Курте, розпалiть камiн!
Старого це прохання дивує: вiн не пам'ятає, коли в iнститутi востаннє
топили камiн. Що скаже директор?.. Але ж пан Шлезiнгер чекає, пан Шлезiнгер
просить. Хiба не цей сутулий, завжди заклопотаний чоловiк знаходив час
привiтатися з ним, Куртом Вейнером, поцiкавитися родиною, онуками?.. Кiнець
кiнцем розпалити камiн - дрiбниця. Старий згоджується.
- Для вас, пане Шлезiнгер. Нiч така холодна...
- I покладiть побiльше дров, - просить Шлезiнгер, - побiльше дров,
Курт!

Конференц-зал iнституту гуде благопристойно, вишукано, як i личить
поважному iнтелектуальному збiговиську.
Дами, з вiялами i декольте, респектабельнi чоловiки з орденськими
колодками на грудях, дехто при орденах; там i тут блищить золото
генеральських погонiв.
Збори ще не розпочалися. Однак рада iнституту в президiї. Тут i
Шлезiнгер. Сидить у задньому ряду. Шваббе запрошує його в перший ряд.
Шлезiнгер у чорному костюмi, руки йому холоднi.
Зал чемно жде. Виблискує вставними зубами. Виблискує коштовними
камiнцями. Але до чого тут погони? Шефи з дружинами - це зрозумiло. Але чому
то там, то тут серед темних костюмiв промайне мишачi хакi?.. Зал сповнений
шепоту, цiкавих поглядiв. Хто цей Шлезiнгер? У задньому ряду? Ординарний
мужчина... Кажуть, науковий спiвробiтник. Навiть не доктор... А йому вже за
п'ятдесят!.. Шлезiнгер вiдчуває, що про нього подейкують саме так.
Нарештi Шваббе сходить на кафедру.