"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

в центр "задоволення", вживлено електроди. Пацюк натискає на важельок,
дiстає iмпульс. Це йому подобається, - Верндт показав очима на журнал, де
було вiдкреслено абзац. - Вiн починає тарабанити по важельку до п'яти тисяч
подразнень на годину, поки не звалиться без сил... Так i наш бюргер - забуде
все на свiтi, крiм золотих снiв. А тi, кому це вигiдно, здiйснюватимуть свої
плани. От яку штуку ви придумали, Шлезiнгер. Небезпечна iграшка, надто
небезпечна.
- З iншого боку, - провадив далi Верндт, - чому я назвав вiдкриття
генiальним? Коли ви менi дали "Корону", я згадав конспекти своїх перших
статей. Ви ж знаєте, нотатки моїх перших рокiв, мої книги i дiм спалили
нацi... Я поновив у пам'ятi цi статтi.
Верндт потягся до списаних дрiбним почерком аркушiв.
- Це дивина, Шлезiнгер: все забуте поновлено слово в слово! Але це
крапля порiвняно з тим, що ви пропонуєте бюргеру. Пам'ятаєте, я повернув вам
"Корону"? Я боюся її, Шлезiнгер. Бо в менi, i у вас, i в кожному з нiмцiв
сидить цей бюргер! Звiльнiть мене, Шлезiнгер, вiд вашого винаходу.
Звiльнiть! А якщо хочете перевiрити дiю моїх слiв - дослiдiть "Корону" на
комусь iншому. Хоча б на вашому директоровi Шваббе.

В парку так само гуде вiтер. Але вiкна в асистентськiй погасли.
Шлезiнгер дивиться на годинника: двi хвилини на другу...
Гаснуть вiкна в лабораторiї Хейфiтца. Зараз i Шваббе вимкне свiтло.
Поїхав Хейфiтц. Погомонiвши на сходах, розходяться врiзнобiч асистенти. А
зеленi вiкна, як i ранiше, стережуть темряву. Шваббе готує спектакль за
участю Шлезiнгера.
Ну що ж, Шлезiнгер не вiдмовиться зiграти роль. А поки ще є час
пригадати, як розгорнулися подiї пiсля розмови з Верндтом.
Шлезiнгеру не привелося доповiдати директоровi про свiй винахiд. Шваббе
зайшов до нього сам.
- Чому, - питає вiн, - я маю дiзнаватися про винаходи спiвробiтникiв з
третiх вуст?..
Шлезiнгер дивиться на директора. Звiдки Шваббе довiдався про винахiд?
"Матiльда... - згадав вiн. - Це вона розповiла Теддi". Шлезiнгеру неприємно,
що дочка виказала його таємницю. Але тут вiн подумав, що чим бiльше живеш на
свiтi, тим бiльше втрачаєш близьких: навiть рiдна дочка йде до чужого... А
Теддi? Той пiде далеко!
- Що ж, ворушiться, показуйте, - не то жартує, не то наказує Шваббе. -
Що у вас там?
Шлезiнгер помiтив цю напiвтональнiсть: шеф завжди звертався до нього
лише в наказових iнтонацiях. Помiтив Шлезiнгер iнтерес до себе i в свинцевих
очах директора. Шваббе дивився на нього надто пильно, тепер вiд нього не
сховаєш жодної дрiбницi.
Шлезiнгер дiстав iз сейфа "Корону".
- Це?.. - спитав Шваббе, беручи до рук "Корону". - Надiти на голову?
- Щось пригадати, - сказав Шлезiнгер.
Шваббе умостився в крiсло, насунув на солдатського їжака "Корону". Для
його квадратного черепа прилад виявився затiсним. Шваббе посовав обручем,
утихомирився...
Верндт пропонував дослiдити "Корону" на Шваббе. Чи це був жарт, чи,
може, Верндт мав намiр наштовхнути Шлезiнгера на єдиний висновок, який мав