"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

в просторi. Усе це вiдбивалося в iмпульсах мозку. Таблицi кривих помiчалися
цифрами, а Шлезiнгер давав заключення: "14. Збудження мозку досягло межi,
котру можна контролювати", "17. Занепад роботи мозкових клiтин"... Звiт,
якого вимагав Шваббе за мiсяць, складався лише з активних кривих.
Переглядаючи таблицi в присутностi Шлезiнгера, Шваббе задоволено мимрив:
- М-м... Непогано. їй-бо, непогано!
Шлезiнгер дивився на його квадратний череп, ледь прикритий жорстким
армiйським їжаком; Шваббе зберiг вiйськову виправку, а з пiдлеглими -
солдатську прямоту.
- Непогано, Шлезiнгер, - вiн роздивлявся графiки далi. - Можна
перенести дослiд на вищу... е-е... нервову органiзацiю. Що ви на це скажете?
Шлезiнгер нiчого не мiг сказати. Шваббе одразу ж забув про нього.
Перегорнувши ще кiлька графiкiв, Шваббе вдоволено провiв по аркушах долонею:
- Зер гут, хай йому дiдько, зер гут!
Побачивши, що Шлезiнгер сидить мовчки, вiн пiдвiвся з-за столу:
- Можете йти, Шлезiнгер. Iнструкцiї одержите пiзнiше!
Шлезiнгер мав доповiсти Шваббе про свiй винахiд, але не наважувався
цього зробити. Не тому, що Шваббе антипатичний йому i має Шлезiнгера за нiщо
як працiвника. Причина тут глибша: колишнiй есесiвець Шваббе ненависний
Шлезiнгеру, тут i втрата близьких, i роки вигнання, i безконечне
приниження... Передати в руки Шваббе "Корону", що з цього вийде? На якийсь
час винахiд можна приховати. В iнститутi про нього не знають. Коли Верндт
скаже свою думку, тодi й можна вирiшити, що робити. Ще з бiльшим нетерпiнням
Шлезiнгер чекав другого побачення з Верндтом.
I от вiн сидить у кабiнетi. Верндт i тепер не поспiшає з розмовою.
Переглядає списанi дрiбним почерком аркушi, вiдшукує в журналi потрiбний
абзац. Шлезiнгер тим часом згадує, як в унiверситетi складав Верндтовi iспит
з фiлософiї, одержав вищий бал i як, поставивши оцiнку в матрикул, Верндт
спитав Шлезiнгера: "Цiкавитесь?.." Потiм у Лозаннi зустрiв його з вiзком
асенiзатора, покликав: "Це ви, Шлезiнгер? Чому ви тут?" Вони довго мовчки
блукали мiськими вуличками i завулками, аж поки не опинилися в лабораторiї
фiзiолога Шмiда. Верндт вiдвiв ученого вбiк i сказав, киваючи на Шлезiнгера:
"Це такий же вигнанець, як i я. Йому треба допомогти". З лабораторiї Шмiда й
розпочався шлях, котрий привiв Шлезiнгера до вiдкриття.
- Чекаєте, що я скажу? - спитав нарештi Верндт, вiдклавши папери i
журнали. - Я можу сказати тiльки одне, Шлезiнгер: ваше вiдкриття генiальне.
Шлезiнгер здригнувся, чи не почулося йому?
- Водночас, - вiв далi Верндт, - ваше вiдкриття небезпечне, як ядерна
зброя. Точнiше: воно потрапить до рук, що зроблять його таким. Будемо
одвертi, Шлезiнгер. Ми обидва живемо в країнi, - уточнив Верндт, - де
почувають свою силу мiлiтаристи й бюргери. Мiлiтарист небезпечний тим, що
вiдкрито прагне вiйни. I всi це знають. Але бюргер не менш страшний, бо вiн
здiйснює задуми мiлiтариста на дiлi. Що таке наш бюргер, Шлезiнгер, якi його
вiдмiтнi риси? Вiн здатний проливати сльози над здохлим котом. I вiн же
здатний збудувати Освенцiм i здирати шкiру з живих людей... Є в бюргера ще
одна властивiсть: вiн легко дає себе одурити. За допомогою вашої штуки, -
Верндт кивнув на "Корону", - одурювання пiднiмуть на вищий рiвень. Вона, -
Верндт торкнувся "Корони", - навiє бюргеровi золотий сон. Минатимуть грози i
катастрофи, бюргера поведуть на бiйню, а вiн милуватиметься першим коханням
i юною Гретхен. Вам вiдомий експеримент Олдза над пацюками: у мозок тварини,