"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

директору Шваббе? Нi Елiза, нi Магiльда, нi Теддi, нi колега Хейфiтц не
зможуть допомогти йому в цьому. Теддi тiльки й мрiє, аби йому пiднятися на
сходинку. Заради кар'єри вiн рiдного батька не пожалiє. А Хейфiтц дивиться
на кожного зверху вниз.
Є лише одна людина, котрiй Шлезiнгер може довiрити свої сумнiви - це
доктор Верндт.
Колишнiй проректор Берлiнського унiверситету чотирнадцять рокiв, як i
Шлезiнгер, провiв у вигнаннi, Верндт у Федеративнiй республiцi був не при
справах. Нi в Берлiнському, анi в Мюнхенському унiверситетах для нього не
знайшлося кафедри. Чому - Верндт зрозумiв це досить скоро, перестав оббивати
пороги. Зрештою, голова в нього на плечах є, письмовий стiл i папiр
знайдуться. Верндт зайнявся дослiдницькою роботою, друкується в прогресивних
газетах. Йому уже шiстдесят вiсiм, але очi не втратили свого блиску, а
стиль - гостроти. Чимало людей в республiцi лякливо гортають газети, чи,
бува, немає там статтi доктора Верндта...
- Слухаю, - коротко сказав вiн, коли Шлезiнгер у розмовi торкнувся
найголовнiшого.
- Не знаю, що робити з "Короною", боюся її, - розповiдав Шлезiнгер. -
Троє людей спробували її дiю на собi, i вона, мов дух-спокусник, вабила усiх
до безрозсудства молодостi. Я згадував минуле до перших проявiв думки, бачив
предмети перекинутими, наче у фотографiчнiй лiнзi, - такими їх бачать
новонародженi. Нi з яким телевiзором цього не зрiвняєш. "Корона" вiдтворює
минуле у вiдчуттях. Можна стати юним, закоханим... А чи варто, Верндт?
Тисячi людей, яким не поталанило в життi, поспiшатимуть до минулого. Чи
треба давати нещасним заспокiйливi марення? Чи, може, зробити "Корону" долею
обраних? Навряд чи вдасться. Дiлки розмножать винахiд, розмiняють на марки,
як радiоли або транзисторнi приймачi.
- Чого ж ви хочете? - спитав Верндт.
Шлезiнгер не знав.
- У вас може бути слава, грошi, - сказав Верндт.
- Слава менi не потрiбна...
- Бачу, що не потрiбна, - пiдтвердив Верндт. - Вас цiкавить моральний
аспект винаходу. На вашу честь можу сказати, мало хто порушив би питання
так, як це робите ви. Я скажу чому. Ви - пересiчна натура, Шлезiнгер.
Даруйте, що так кажу. Я знаю вас давно, i це дає менi право на чесну розмову
мiж нами. За вихованням i способом мислення ви нiмець, з усiма плюсами i
мiнусами, властивими нiмецькiй нацiї. I ви напрочуд правильно схопили суть
питання: що ваше вiдкриття дасть звичайнiй людинi? Це, - приймiть мою
похвалу, - пiдносить вас над iншим. Дайте-но менi "Корону".
Кiлька хвилин Верндт сидiв iз заплющеними очима, зосередившись. Потiм
узяв ручку, папiр i почав писати. Писав швидко, аркуш за аркушем. Потiм зняв
"Корону" й довго дивився на Шлезiнгера.
- Нiчого я вам зараз не пораджу, Отто, - сказав вiн. - Зайдiть до мене
днiв через два. "Корону" вiзьмiть. Я не хочу такої насолоди...

Експеримент з Iкаром, на думку Шлезiнгера, переходив припустимi межi.
Мозок тварини давав шаленi кривi. Безпосередньо з мавпою Шлезiнгер не
працював, вiн лише узагальнював енцефалограми. Через Теддi йому було вiдомо,
що на Iкарi вивчалися екстракти з беладонни та iржавих рiжкiв. Пiд їхнiм
впливом Iкар зазнавав шаленства чи безсилля, втрачав пам'ять i орiєнтування