"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

некерована голка бiжить по безконечному колу:
- Ти кохаєш ?..
Може, це жорстоко пропонувати "Корону" Елiзi. Проте Шлезiнгер мав на
комусь перевiрити прилад.
"Корона" - досить точне слово для витвору Шлезiнгера. Голову охоплює
гнучкий металевий обруч, кiнцi його сходяться на скронях. Звiдси до потилицi
йдуть тонкi дужки, що замикають собою футляр для електричної батарейки. На
кiнцях обруча плоскi коробки магнiтiв; наверху локатор, вiн настроює прилад
на магнiтний контур; разом iз локатором - пiдсилювач. Зовнi "Корона" нагадує
легку блискучу рiч.
- Щось пригадай,- сказав Елiзi байдуже, приховуючи хвилювання: вiн не
хотiв тривожити жiнку, заздалегiдь розкривати таємницю "Корони".
Фрау Елiза була худорлява, передчасно змарнiла жiнка. Їй виповнилося
п'ятдесят, але виглядала вона старше своїх рокiв. Видавши замiж Матiльду,
єдину дочку, в котрiй не чула душi все життя, фрау Елiза нiчого вже не
чекала для себе, так само перестала чекати вже чогось вiд чоловiка. Отто був
невдахою,- яка слiпа юнiсть, а попереджали її батьки! Крiм iнституту,
роботи, Отто бiльше нiчим не цiкавився. А десь був Рим i вiденська опера, i
життя, про яке мрiялось i котре спливло безслiдно рiк за роком.
- Що ж менi згадати, Отто?
- Що хочеш, - вiдповiв Шлезiнгер.
Може, вiн сподiвався, що на чужiй хвилi прилад не спрацює. Вiн уважно
дивився на Елiзу.
Її худорляве обличчя зблiдло, змарнiло ще бiльше. Воно було всiяне
дрiбними зморшками. Шлезiнгер спостерiгав за жiнкою, i йому ставало боляче:
як багато,- якщо не все,- забрали з собою тридцять рокiв! Вiн пригадав
Елiзу, якою бачив її учора, коли випробовував на собi "Корону". Боже мiй,
невже де вона, Елiза, питала його: "Ти кохаєш?.." Вiн усе ще дивився на
жiнку. Раптом обличчя її почало яснiшати, щось забуте пробилося крiзь
зморшки, торкнулося губ, повiк i зникло. I тiльки очi: Шлезiнгер чита у них
те саме, що вчора йому не давало спокою.
- Отто...- шептала Елiза.
Великi, свiтлi сльози котилися по її щоках. Нестерпно було дивитися на
них. Елiза страждала. Шлезiнгер зiрвав "Корону" з її голови.
Батарейка випала з гнiзда i, поки Шлезiнгер шукав її, а потiм
згорбившись iшов до дверей, Елiза захлиналася сльозами:
- Отто... Це було найкраще в нашому життi!

В кабiнетi Шлезiнгер поклав "Корону" на стiл. Вiн боявся її. Прилад
навiював йому минуле. А навiщо воно Шлезiнгеровi? Елiза могла пригадати
iнше. Через мiсяць пiсля того, як вони побралися, нацисти захопили владу в
Нiмеччинi. Молодята втекли до Швейцарiї. Нишком, у товарному вагонi. Адже
Елiза - єврейка. В Лозаннi, щоб прожити, Шлезiнгер працював смiттярем на
майданi Кальвiна. Елiза заробляла шитвом. Її музикальнi пальцi були поколотi
голками. Вiдтодi вона нiколи не грала на вiолончелi... Чотирнадцять рокiв у
вигнаннi! Чи треба було винаходити "Корону", щоб пережити це знову?
Шлезiнгеровi стає боляче вiд самої згадки про фартух смiттяра. Добре, що
йому тодi помiг доктор Верндт. Хто там грюкає?..
- Тату! - прочинила дверi Матiльда.
- Заходь! - обернувся Шлезiнгер. Вiн зрадiв доньцi, можна було на