"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Можайський прилетiв! - посхоплювавшись iз-за столу, загомонiли
льотчики.- Батя вiтчизняно┐ авiацi┐! I загукали в повiтря, вказуючи Сiробабi просто на стiл: - Сiдай! Сiдай! Для Тонi це було мов кiно дивитись, як Сiробаба, посадивши неподалiк свого "кукурузника", вилазить з кабiни, сплигу║ на землю, здира║ з голови шоломофон i вже розвалькувате йде товариству назустрiч, широко усмiхаючись, i в обох. руках у нього блищать, як гранати, пляшки шампанського. Красень - не льотчик. Щоки налитi здоров'ям, цвiтуть, як рожа, а вуса такi пишнi, пухнастi, якiсь, сказати б, шляхетнi... Такi вуса справдi в кiно тiльки можна побачити за двадцять копiйок. - Я ж кажу, що хто не риску║, той шампанського не п'║,- збадьорився Корнiй, мовби заворожений Сiро-бабиними пляшками. - В тiм-то й рiч, що цей якраз i не риску║,засмiявся вузькоокий льотчик, що його звали Корольок, а старший, командир, додав з добродушною зверхнiстю: - Цей тiльки при сонцi лiта║... Коли "чуден Днепр при тихой погоде"... - А коли чорнi бурi? - Тодi сидить i не щурухне... Ткнувши котрiйсь iз жiнок пляшки, Сiробаба пiшов по льотчиках з обiймами, бо це все, виявля║ться, були його знайомi та приятелi по дотеперiшнiй службi. - Курчат возиш? - запитав Сiробабу Корольок, коли знову присiли за стiл. - Не тiльки,- заперечив Сiробаба, безцеремонне нагортаючи собi в сперму в термосах iз лабораторi┐, а то ще бабу яку-небудь iз заворотом кишок до хiрурга. На носилки ┐┐ i в касету пiд крило, хай там полементу║... А найчастiше, братцi, з гербiцидами маю справу. Ви ж тут усi невiгласи, певне, й не зна║те, що таке гербiцид? А гербiцид - це такий препарат, що ним колишнiй вiйськовий льотчик Сiробаба веде хiмiчне прополювання ланiв. Бiда тiльки, що тих гербiцидiв поки що бiльше нема, нiж ║. - Ви ж i пошту возите,- пiдказала Тоня. - Що пошту. Я навiть i горох опилюю, i по виноградниках хiмiкатами вiйнути - це теж мо║ амплуа... Ви ж не забувайте, що перед вами людина найширшого трудового профiлю - льотчик-унiверсал,- говорив вiн далi, володiючи бесiдою. Вистрiливши з пляшки корком, поналивав усiм шумовиння з такою певнiстю, що навiть льотчики не зважились вiдмовитись.- Ну, будьмо! Лiтаймо! За тебе, Уралов! За здоров'я тво║┐ дочки,- пiдняв склянку Сiробаба.- В нього ж там така степовичка росте... Уралов знову розцвiв при згадцi про доньку, а Сiробаба став смачно закушувати, припрошуючи i льотчикiв теж: - Це вам не отi спецконсерви, що сто рокiв на складi лежали, а ┐х потiм бортовиковi дають... - Отже, бачу, ти цiлком тут аклiматизувався? - промовив старший з льотчикiв. - А чого ж не аклiматизуватись? - глянув на нього Сiробаба великими, чистими, як у вола, очима.- Чим у нас тут погано? Тут коли спека, так уже спека! Коли вiтер, так уже вiтер! Роздолля, простiр, де хочеш, там i |
|
|