"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу авторамаленьке, в ластовиннi личко.- Я читала, що в якомусь мiстi сто┐ть
пам'ятник чайцi... - Чайкам? Пам'ятник? - недовiрливо витрiща║ться Штереверя.- За що така честь? - За те, що врятували людям поля вiд нашестя сарани. Хiба за це не варто? Дедалi бiльше чайок. Видовище вражаюче, мальовниче : безмежжя хлiбiв, а над ними - безлiч бiлих крил у польотi... Мигтять, вiражують, на льоту хапають, здзьобують кузьку з колоскiв. А грузовик ┐м, мабуть, зда║ться суденцем, так i шугають над ним крилато-бiлi чорноголовi красунi... - Зна║те, як вони звуться? - вихоплю║ться Марiйка Ситник, жвава, кирпатенька.- Середземноморськi! - Невже вони аж звiдти? - Тоня чи не вперше за дорогу оберта║ться до Вiталика. Хлопець вiдповiв глухо: - Вони i в нас на Смаленому гнiздяться. При згадцi про Смалений весь гурт хлопцiв i дiвчат з смiхом зверта║ погляди на Кузьму, свого атлетичного складу однокласника: - Ось кому Смалений впомку! - Ось хто до нових вiникiв його пам'ятатиме!.. Острiв Смалений, найближчий iз цiлого архiпелагу островiв, що належить державному заповiднику, вони вiдвiдали ще пуцьверiнками-п'ятикласниками пiд час однi║┐ з екскурсiй, що ┐х любить органiзовувати незмiнний ┐хнiй бiолог Василь Карпович, який i зараз ┐де з ними, тiльки сидить не в кузовi, а поруч з водi║м, у кабiнi. А тодi вiн пiшки, походом повiв ┐х на Смалений, пташинi ярмарки, i коли сiдали, то стiльки ┐х було, що острiв ставав вiд них справдi як смалений. Пiд час ┐хньо┐ екскурсi┐ бакланiв на Смаленому вже не було, зате чайок та крячкiв не злiчити, вони там гнiздилися величезними колонiями. Коли баркас з юними екскурсантами причалив до острова i вони висипали в його заростi, то цiла хмара - бiла! криклива! - знялась над головою, сонця не стало видно за птаством, що не переставало лiтати й кричати весь час, доки дiтвора перебувала на островi. Крiм чайок, були там качки-крохалi, i качка сiра, i велика, така славна пеганка, i морськi голуби... Iдеш, а на землi нiде ногою ступити: гнiзда, яйця, голенькi пташата плутаються в травi, однi вже вбираються в пух, а тi лише вилуплюються, пробиваються дзьобиками з шкаралупки до цього свiту, щоб знятись i полетiти над ним, подивитись, який вiн ║. Екскурсiя ┐хня тодi розбрелася по острову, а там лобода татарська вища тебе. Вiталiй, найменший в класi, почував себе в нiй, як у лiсi, продирався крiзь щавель кiнський, крiзь бур'яни всякi - в небi сердита, криклива хмара птахiв, а пiд ногами шурх! та шурх! - гадюки. Оцей Кузьма, що зараз сидить та регоче, як дорослий дядько, тодi був ненароком наступив на гадюку, i вона вжалила його в ногу - ох, як вiн галасував! Василь Карпович, прилiгши, сам висмоктував з нього отруту, а за вчителем i Тоня припала - висмоктувала та спльовувала вбiк, i всiх вразило, що вона не бо┐ться, i в школi про це потiм в стiнгазетi писали, а вона тiльки знизувала плечем: - Пхи! Що тут такого? В мене батько чабан, вiн мене навчив. I хоч Кузьма пiсля того таки перехворiв, температуру йому нагнало, i |
|
|