"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Приземлився в якомусь мiжгiр'┐, в гiрськiй ярузi... Першим знайшов
його там чабан (у горах теж ║ чабани), пита║: "Ти наш?" I дивиться на
тебе, мов на прибульця з iнших свiтiв...
Затамувавши подих, слуха║ Тоня брата. Сидить, не шурухне, поклавши
голову на пiдiбганi колiна. А коли брат замовк, по якiйсь хвилинi
запитала:
- Ну, а тепер... Вiн знову лiта║?
- В нас прислiв'я: бiльше лiта║ш - бiльше живеш... Трохи вiдлежався,
рука зрослася, i знову - в полiт! Правда, вiн тепер тимчасово на iнших
лiтаках, на важких машинах утюжить небо...
I в його iнтонацi┐ Тоня вiдчула щось схоже на смуток чи жаль за чимось.
- Скажи, Петрусю, льотчик оцей, що катапультувався... це був ти?
Брат засмiявся, злегка штовхнув ┐┐ в плече:
- Iди. Вiдбiй. Спати пора.
- Знаю, знаю, то був ти! - вигукнула Тоня, пiдхопившись i вiддаляючись
до хати.- А пiсля тако┐ катапульти в космос послати можуть?
- Можуть,- заспоко┐в вiн ┐┐ весело.
I знову тиша, безгомiння степу, тiльки стебельце сiна рiвно бринить,
торкнуте нiчним вiтерцем, заколису║. Солодко слухати йому цю одвiчну
музику степу, що ┐┐ нi на яких iнших планетах не буде... Влiгся зручнiше,
в легеньку ковдру закутавсь - i тiло розтануло.
А по степу поволi руха║ться отара, i незвичайний цi║┐ ночi бреде коло
не┐ чабан. Об'┐ждчик зустрiв би - не впiзнав. Не в шапцi сьогоднi старий
чабан, не в картузi затяганому, а в бравому льотчицькому кашкетi, що крила
на ньому е. В руках гирлига, на головi розкiшний льотчицький кашкет при
мiсяцi поблиску║... Догадався б об'┐ждчик: при┐хав, значить, Горпищенкiв
син у вiдпустку.
Спить син, спочива║ на сiнi, одежа його лежить у хатi, акуратно
складена на стiльцi, i тiльки кашкет оцей з крилами цiлу нiч ходитиме по
степу при отарi, i аж удосвiта, коли вже першi реактивнi загуркочуть у
небi, повернеться кашкет знову до хати й тихо ляже зверху на доладне
складений льотчицький мундир.



II. АЗБУКА МОРЗЕ

Починаючи з досвiтку i цiлий ранок над радгоспом гуркочуть лiтаки.
Лiтаки володiють пiднебессям, а низько над радгоспними землями
бiлокрила армiя чайок наступа║ на кузьку. З ранньо┐ весни побачиш цих
птахiв у степу; трактор оре, а вони в'ються за ним бiлою заметiллю, йдуть
попаски за плугами, визбирують iз рiллi хробакiв. Та найбiльше роботи ┐м
зараз, коли хлiба стоять у наливi, коли ненажерна кузька пластмасове
поблиску║ всюди на колосках, випиваючи з них молоде молочко.
З самого рання летять чайки в поля, у глиб суходолу, летять, мов на
роботу, i трудяться, аж поки спека не вдарить. Працювали б i далi, якби
було де напитись.
- А щоб ┐х згага не томила, розставили б ви ┐м там, у степу, коритця з
водою,- порадив якось Горпищенко-чабан головi робiткому Лукi┐ Назарiвнi
Ряснiй.- Вони тодi вам цiлий день трудитимуться... Без зарплати. I без