"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

разу не дуже дiймав старшину. Зрештою, в iнших пiдроздiлах полку було те ж
саме.
- На те бiй, - сухо сказав Брянський, радiючи в душi, що сам Вася, його
улюбленець, залишився живий. - Були б люди, а все iнше... буде.
Проте Багiров почував себе трохи винним перед командиром роти. Його
сумлiння ще бiльше мучило те, що Брянський не розпiкав його за понесенi
втрати.
Тепер Вася вирiшив будь-що поставити роту на колеса. Вiн про щось
по-змовницьки пошептався з Ха║цьким, переморгнувся, потiм обидва шугнули
кудись, i невдовзi Хома з'явився в мiнротi, гордо сидячи в каруцi,
напнутiй брезентом i запряженiй добрячими ситими кiньми. В цi днi така
iнiцiатива вважалася справою грiховною, суперечила iнструкцiям, i
Брянський для порядку почав ганити бiйця, хоча пiдвода йому була вкрай
потрiбна. Бiйцi його вже другий день заливалися потом пiд важкими в'юками
з матерiальною частиною мiнометiв.
- Але порядок ║ порядок, - нахмурився Брянський. - I вам, товаришу
Ха║цький...
- Що ви, товаришу гвардi┐ старший лейтенант! - заволав Ха║цький, щиро
вiдчуваючи себе невинним. - Хай бог милу║, щоби я гарбав та
свавiльничав!.. Я тiльки сво║ забрав! Це ж нашi конi, чи то я вже не годен
┐х впiзнати?.. З нашого колгоспу! Я би ┐х i облупленими впiзнав!.. Два
роки ними зерно возив на станцiю.
- Спробуйте це комбатовi довести...
- А то я не доведу? Сам я ┐м клички давав!.. Кличка цi║┐ Весела, а цi║┐
- Маринка!
- Це жеребець! - засмiявся хтось iз бiйцiв. Ха║цькнй не розгубився.
- А то забороните менi жеребця кликати Маринкою?.. Тут ще десь i корова
в них моя, теж вiдберу, в душогубiв!
Саме в цей час побiля мiнометникiв проходив Самi║в з румунським гладким
полковником, командиром капiтулюючо┐ частини. Загледiвши свого командира
полку, Хома виструнчився на каруцi i хвацько взяв пiд козирок. Брянський
запитав дозволу приймати транспорт. Самi║в махнув на ходу рукою:
- Приймай... Писарi оформлять пiзнiше...
- Ба, не я вам казав ? - аж пiдскочив на радощах Хома. -По-мо║му
вийшло! А жаль, що я тi║┐ карети не захопив!
- Яко┐ карети, Хомо? - зацiкавились бiйцi.
- Там така файна була берлина, роззолочена вся!.. Сам буцiмто король
Мiхай у нiй ┐здив...
- От би тобi, Хомо, та в королiвськiй каретi... Ха-ха-ха...
- Не встиг, братове: з-пiд носа трофейна команда вихопила... А, най
вашiй мамi!..
Брянський скомандував скласти на воза матерiальну частину. Бiйцi вмить
розв'ючились, i за кiлька хвилин мiномети вже лежали в каруцi, дбайливо
обмощенi сiном.
- Вйо┐ - гукнув Ха║цький, поблискуючи бiлками. - Гаття на Букурештi!
Конi, видно, вiдчувши, що вiжки попали в мiцнi руки, ожвавiли, пiдняли
голови лебедями.
Втомлених цiлодобовим маршем пiхотинцiв охопило бажання швидше
пересiсти на коней. Саме як на те, назустрiч iшла кавалерiйська румунська
дивiзiя, граючи кiньми, виблискуючи новою збру║ю. Доки десь там штабнi