"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Триста п'ятдесят залiзобетонних оборонних споруд, що, здавалося, стали
непорушним залiзним валом вiд Пашканi до Ясс, тепер залишалися уже за
спиною наших бiйцiв. У прорив було введено ударнi вiйська 2-го
Укра┐нського фронту, i вони, громлячи ворога, знищуючи його резерви, що
зустрiчались на шляху, незабаром вийшли до мiста Васлуй i, оволодiвши ним,
швидко просувались на пiвдень. Падали одне за одним мiста Роман, Бакеу,
Бирлад, Хушi. Вийшовши в районi Лопушна - Леушенi на рiчку Прут, вiйська
2-го Укра┐нського фронту зустрiлися з вiйськами 3-го Укра┐нського, якi
наступали всi цi днi з плацдарму бiля Бендер, на захiд уздовж знаменитого
Троянового валу, обходячи, таким чином, з пiвдня i пiвденного заходу
кишинiвське угруповання нiмецько-фашистських вiйськ. З'║днавшись, вiйська
обох Укра┐нських фронтiв наглухо замкнули кiльце навколо кишинiвського
угруповання противника. Почалось планомiрне, нещадне стискування цього
грандiозного кiльця, в якому опинились, крiм румунiв, 15 нiмецьких дивiзiй
з групи вiйськ "Пiвденна Укра┐на". Розгорталась одна з найблискучiших битв
Велико┐ Вiтчизняно┐ вiйни. Кiлькома ударами нашi вiйська розрубали на
частини оточенi дивiзi┐ ворога, лiквiдуючи тi окремi клубки, що
продовжували жити, як живе деякий час порубана на шматки гадюка.
Кiнчилось, як вiдомо, тим, що жоден полк, жоден пiдроздiл з десяткiв тисяч
оточених не вирвався з кiльця.
День i нiч гримiло в районах Ганчешт, Мiнжира, Хушi, Бакеу. Червона
Армiя трощила оточенi ворожi дивiзi┐. Тим часом iншi вiйська обох
Укра┐нських фронтiв вели навальний наступ на центральнi райони Румунi┐. До
складу одного з цих наступаючих з'║днань 2-го Укра┐нського фронту входив i
гвардiйський стрiлецький полк гвардi┐ пiдполковника Самi║ва.
Вiйська, ринувши, як веснянi потоки з гiр, затопили всi шляхи, що вели
в глиб Румунi┐ на пiвдень i пiвденний захiд.
Уже дiйшли вiдомостi, що взято Кишинiв, Ясси, що Румунiя капiтулю║, але
це були поки що тiльки чутки, певного бiйцi нiчого не знали. Iшли спiшним
маршем, днi i ночi, майже не вiдпочиваючи. I було дивно, що групи румунiв,
здавшись, бредуть назустрiч без конвою i ┐х нiхто не чiпа║, хiба що якийсь
веселий бо║ць гукне:
- А, Романiя Маре! Шти рус║шти?
- Рятуйся, хто як може, - в кукурудзу!..
А румуни брели, не вiдповiдаючи на жарти, мовчазнi й приховано радiснi,
деякi зовсiм роззувшись i впрiваючи пiд пузатими ранцями iз сво┐ми
солдатськими злиднями. Видно було, що це йдуть хлiбороби й пастухи, яких
Анто-неску насильно вiдiрвав од рiдних шматкiв поля, продавши Гiтлеровi,
як гурти овець, на зарiз, ┐м уже ввижалися домiвки, i вони поспiшали по
узбiччях шляхiв, даючи дорогу нашим колонам.
Потiм почали йти не тiльки без конвою, а й при повнiм озбро║ннi.
Потяглись обози, артилерiя, та сама артилерiя, яка ще, може, кiлька днiв
тому била по нас з-за дотiв, а тепер покiрно ┐хала назустрiч похiдним
стро║м.
Бiйцi почали роздобувати коней.
Старшина мiнометно┐ роти Вася Багiров, енергiйний, тугий здоров'як з
монгольськими вузькими очима, кидався влiво i вправо, рiшучий, рвучкий,
запальний. Пiд час штурму, пiдвозячи до висоти мiни, старшина втратив усiх
сво┐х коней: ║дина дорога, по якiй вiн гасав цiлу добу, весь час була пiд
вогнем. Брянський, хоча йому й шкода було втраченого транспорту, цього