"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Бачиш, бачиш, - говорив вiн, не спускаючи очей з транше┐, - накрито!
Цiль накрито! Чудесно! Молодцi!
I нашвидку записував собi щось у блокнот. Органiзацiю бою вiн завжди
сприймав як процес невпинно┐ творчостi, матерiал для все нових узагальнень
i вдосконалень. Брянський оцiнював бiй не лише за його остаточними
результатами, хоч це було, звичайно, головне, а ще й за тим, як цей бiй
був пiдготовлений, проведений, як розгортався, як переборювалися складнi
ситуацi┐ i несподiванки, що завжди виникають у ходi бойових дiй. Навiть
найменша операцiя батальйону виступала перед Брянським або "неохайною", як
вiн говорив, з зайвими жертвами, або зробленою точно, красиво, з
найменшими втратами. Пiсля бою, коли командир батальйону збира║ командирiв
рот, щоб зробити пiдсумки, Брянський нерiдко саме так i висловлю║ться:
- Знищення тако┐-то групи противника в тiм-то перелiску було проведено
рiшуче, точно, красиво.
Командири стрiлецьких рот не проминуть нагоди покепкувати з Брянського.
- Особливо, - каже котрийсь, - "красиво" сержант Новиков засадив багнет
тому нiмецькому унтеровi нижче пупа!
I зараз, керуючи вогнем сво║┐ роти. Брянський весь час стежить i за
вогнем iнших мiнрот та мiнометних батарей, звертаючись щоразу до Шовкуна
iз сво┐ми спостереженнями.
- Дивись, дивись, як Серг║║в буду║ "ве║р"! Iч, жук! На-крив! Накрив
усiх!
Шовкун, який не знав нiякого Серг║║ва i зовсiм туманно розумiвся на
"ве║рах", немало дивувався з цi║┐ невгамовностi свого командира.
- I навiщо вам, товаришу гвардi┐ старший лейтенант, отой Серг║║в? -
насмiлювався запитати ординарець з м'якою чемнiстю. - Хiба мало вам
клопоту з сво║ю ротою? Чи ви за того Серг║║ва вiдповiда║те?
-Шовкун! - зиркав на нього Брянський з несподiваною суворiстю - Ми за
всiх вiдповiда║мо. I за все!
I знову, злiгши витертими лiктями на суху глину бруствера, впивався
гострим поглядом у поле бою.
А пiд кручею, де розмiстилася його вогнева позицiя, дiялося щось
незвичайне. Чахкання гарячих мiнометiв, гамiр, метушня i лайка, лайка без
кiнця. Хто глянув би збоку на цей розгардiяш, мiг би подумати, що тут люди
втратили глузд i тiльки шаленiють, не тямлячи себе, замкнутi в цiй клiтцi,
сповненiй пекучо┐ задухи. I, лише придивившись ближче, можна було
помiтити, що тут пану║ цiлковитий порядок i залiзна чiткiсть добре
злагодженого механiзму. Це було ║дине порiвняно невразливе мiсце пiд
висотою, i сюди збилися всi, хто мав на це можливiсть i право.
Крiм вогнево┐ Брянського, тут розмiстився командний пункт батальйону з
усiм сво┐м штатом, до писарiв включно. Писарi, що складали на колiнах сво┐
нескiнченнi зведення, надавали картинi якогось дiловитого вигляду i
впевненостi. Тут розгорнулися санiтарнi взводи двох батальйонiв. Бiля
санвзводiв уже назбиралося кiлька десяткiв поранених; вони сидiли й лежали
на самiм днi яру i чекали ночi. Штабний офiцер з молдаванином-перекладачем
допитував полонених, захоплених сьогоднi. Вони були ще мокрi вiд поту,
очманiлi i нiчого, крiм учорашньо┐ нашо┐ артилерiйсько┐ пiдготовки, не
пам'ятали.
Якийсь контужений сержант, зiбравши бiля себе гурт легкопоранених,
за┐каючись, розповiдав дуже голосно, як вiн пiдкладав вибухiвку пiд дот i