"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тепле i все мокре вiд поту. По чоботу домашнього крою впiзнав, що це
Бузько. Тiло звинулося, розправилось, ще раз звинулось, i весь час було
чути поблизу тихе оте воркотiння: кров била цiвкою з-пiд пахви. Гай
приклав вухо до грудей. Стало тихо, наче занiмiла в подивi вся земля:
серце не билось.
Бо║ць понишпорив у кишенях, забрав гаманець i патрони i знову поповз.
За кiлька метрiв вiн впiзнав Вакуленка, бо навiть у темрявi заблищала його
лобата лиса голова без пiлотки. Цей був убитий наповал: куля пройшла крiзь
горло .i вийшла на потилицi.
Бiля каменя Гай передав Чернишевi документи вбитих, а собi залишив
тiльки Бузьковi патрони. Всi знову встали, пiддавши один одному трипудовi
ящики. Кулемети татакали в темноту. Над висотою ракети хотiли сягнути неба
i, знесилившись, гнулися i вмирали, розсипаючись холодним сяйвом. Поки
прийшли на мiсце, нiхто не сказав нi слова. На вогневiй, вiдшукавши
Брянського, Черннш доповiв йому, що люди з мiнами повернулися, одначе двох
убито. Брянський уважно й серйозно вислухав рапорт, розпитав про деякi
подробицi.
- Жаль, - сказав вiн по паузi. - Жаль. Особливо цього... Вакуленка. З
нього був би неабиякий наводчик. Я мав його на прикметi. Ну що ж...
Брянський якусь мить подумав.
- Що ж... Забирай, друже, людей i... знову по мiни. На ранок ма║ бути
"сабантуй".
Черниш козирнув i подав команду на п'ятий рейс.



Х

На ранок справдi почався "сабантуй", який уже й не змовкав до самого
вечора. В бiй були введенi всi пiхотнi батальйони. Вони блокували злiва
кiлька живих ще дотiв. Противник теж пiдкинув значнi сили пiхоти i виводив
┐┐ раз по раз з окопiв у контратаки, щоб звiльнити замкненi в дотах
гарнiзони. Кiлька разiв пiхота сходилася врукопаш на самiй вершинi.
Безнастанний гул, трiскотнява i хмари диму стояли над висотою,
заволiкаючи сонце.
Брянський стояв на спостережному пунктi сьомо┐ стрiлецько┐ роти i
звiдси керував огнем. Вiн мав завдання весь час тримати пiд обстрiлом одну
з важливих траншей, що йшла з румунського тилу на висоту, вплiтаючись у
складне -Мереживо ┐┐ оборони. У стереотрубу Брянський добре бачив цю
траншею, обплетену зсередини лозою. По нiй вiн бив, бив з самого ранку.
Корегуючи вогонь, вiн рiдко заглядав у таблицю стрiльб, бо знав ┐┐ майже
напам'ять. Взагалi, математична пам'ять у нього була розвинута
надзвичайно. Коли мiни лягали десь поза транше║ю на обпаленiй, переритiй
землi. Брянський не мiг стримати свого роздратування.
- Партачi! Партачi! Партачi! - кричав вiн за кожним невдалим пострiлом
i, не вiдриваючись очима вiд цiлi, грозився в трубку телефонiстовi i
вимагав негайно ж повiдомити установки: йому здавалося, що там наводчики
геть усе переплутали. Зате, коли мiна вибухала в самiй транше┐, сповнюючи
┐┐ димом, обличчя Брянського сяяло вiд вдоволення, вiн хапав Шовкуна за
плече i енергiйно тикав ординарця в тому напрямi.