"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу авторатепле i все мокре вiд поту. По чоботу домашнього крою впiзнав, що це
Бузько. Тiло звинулося, розправилось, ще раз звинулось, i весь час було чути поблизу тихе оте воркотiння: кров била цiвкою з-пiд пахви. Гай приклав вухо до грудей. Стало тихо, наче занiмiла в подивi вся земля: серце не билось. Бо║ць понишпорив у кишенях, забрав гаманець i патрони i знову поповз. За кiлька метрiв вiн впiзнав Вакуленка, бо навiть у темрявi заблищала його лобата лиса голова без пiлотки. Цей був убитий наповал: куля пройшла крiзь горло .i вийшла на потилицi. Бiля каменя Гай передав Чернишевi документи вбитих, а собi залишив тiльки Бузьковi патрони. Всi знову встали, пiддавши один одному трипудовi ящики. Кулемети татакали в темноту. Над висотою ракети хотiли сягнути неба i, знесилившись, гнулися i вмирали, розсипаючись холодним сяйвом. Поки прийшли на мiсце, нiхто не сказав нi слова. На вогневiй, вiдшукавши Брянського, Черннш доповiв йому, що люди з мiнами повернулися, одначе двох убито. Брянський уважно й серйозно вислухав рапорт, розпитав про деякi подробицi. - Жаль, - сказав вiн по паузi. - Жаль. Особливо цього... Вакуленка. З нього був би неабиякий наводчик. Я мав його на прикметi. Ну що ж... Брянський якусь мить подумав. - Що ж... Забирай, друже, людей i... знову по мiни. На ранок ма║ бути "сабантуй". Черниш козирнув i подав команду на п'ятий рейс. Х На ранок справдi почався "сабантуй", який уже й не змовкав до самого вечора. В бiй були введенi всi пiхотнi батальйони. Вони блокували злiва кiлька живих ще дотiв. Противник теж пiдкинув значнi сили пiхоти i виводив ┐┐ раз по раз з окопiв у контратаки, щоб звiльнити замкненi в дотах гарнiзони. Кiлька разiв пiхота сходилася врукопаш на самiй вершинi. Безнастанний гул, трiскотнява i хмари диму стояли над висотою, заволiкаючи сонце. Брянський стояв на спостережному пунктi сьомо┐ стрiлецько┐ роти i звiдси керував огнем. Вiн мав завдання весь час тримати пiд обстрiлом одну з важливих траншей, що йшла з румунського тилу на висоту, вплiтаючись у складне -Мереживо ┐┐ оборони. У стереотрубу Брянський добре бачив цю траншею, обплетену зсередини лозою. По нiй вiн бив, бив з самого ранку. Корегуючи вогонь, вiн рiдко заглядав у таблицю стрiльб, бо знав ┐┐ майже напам'ять. Взагалi, математична пам'ять у нього була розвинута надзвичайно. Коли мiни лягали десь поза транше║ю на обпаленiй, переритiй землi. Брянський не мiг стримати свого роздратування. - Партачi! Партачi! Партачi! - кричав вiн за кожним невдалим пострiлом i, не вiдриваючись очима вiд цiлi, грозився в трубку телефонiстовi i вимагав негайно ж повiдомити установки: йому здавалося, що там наводчики геть усе переплутали. Зате, коли мiна вибухала в самiй транше┐, сповнюючи ┐┐ димом, обличчя Брянського сяяло вiд вдоволення, вiн хапав Шовкуна за плече i енергiйно тикав ординарця в тому напрямi. |
|
|