"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Пронеси!
Трахкало десь збоку. Над головою хурчали осколки опадали, гупаючи, мов
грушi. Тодi Ха║цький перший енергiйно пiдводив голову, випнувши вуса
вперед. - Онде-го впало! - повiдомляв вiн, неначе iншi цього не бачили. -
Най його крах вiзьме!
- Пiднiмайсь!:- командував Черниш, який вiв бiйцiв. . Вони мовчки
висаджували вантаж на плечi один одному i, горблячись пiд важкою ношею,
рушали далi.
- Всi йдуть?
- А то.
Це вже був ┐хнiй четвертий рейс у цю нiч.
- Покурити б, - сказав хтось, iдучи за Чернишем. Напередоднi на║тупу
бiйцi одержали тютюн.
Поблизу, врiзаючись у висоту, пролягала якась порожня траншея, i Черниш
дозволив зупинитись у нiй на перекур.
Вже було за пiвнiч. Бiйцi, склавши ящики понад бруствером, щоб потiм
легше було висаджувати на плечi, присiли в транше┐. Враження бою i тяжка
нiчна робота втомили ┐х. Але коротка передишка, безпечнi стiни транше┐
швидко повернули бiйцям втрачену жвавiсть. Кожен полегшено вiдчув себе пiд
надiйним захистом землi. Заяснiли на днi рову зiрки цигарок, розв'язались
язики, почулися жарти. "Як, зрештою, небагато треба людинi, - мимоволi
подумав Черниш, - щоб вона вiдчула себе задоволеною, втiшилась,
засмiялась".
- У нас був румунський комендант, по-┐хньому - претор, - чувся в
темрявi спiвучий веселий голос Хоми Ха║ць-кого. - То я до нього день при
дню ходив, аби вiн повернув менi корову, а вiн теж виявився впертим: день
при дню мене шмагав.
А ти все-таки ходив?
А я ходив, бодай йому й кiсточки дрiбненько рознесло.
- I повернув?
- В обидвi руки... За налигач i повiв десь у свiй Букарешт.
- Ласiй, видно, був до молока та сметанки!..
- Ниньки при Дуна┐ де-небудь твоя корiвчина пасеться...
- Впiзнаю - вiдберу.
- Втiкаючи, вони спiвали: "Антонеску дав наказ- всiх румунiв на Кавказ.
А румуна не дурной - на каруцу i домой".
- Заспiвали, як припекло на Укра┐нi.
- Бач, чого тут набудував: спроста не вгризеш.
- Припече, то й звiдси геть вивтiкають.
- А швидше несло б ┐х з димом та з чадом. Черницi вста║.
- Кiнчай курити!
Внизу простелилася сиза прохолода ночi. Подекуди в полi схоплюються
червонi спалахи вибухiв. По висотi над бойовими порядками пiхоти звисають
ракети i в'януть, падаючи, як зiтнуте слiпуче волоття. А за горою все небо
ятриться. Пала║ румунський тил, пала║ вся Романiя, тривожно i загадково.
- Тю, бодай ти щезло! - вигукнув раптом Гай, задкуючи вiд бруствера.
Черниш, що саме проходив мимо, здивовано зупинився.
- Що таке, товаришу Гай?
- Рука! Чиясь рука...
Беручи ящик. Гай мацнув по брустверу i наткнувся на не┐. Черниш