"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Пронеси!
Трахкало десь збоку. Над головою хурчали осколки опадали, гупаючи, мов грушi. Тодi Ха║цький перший енергiйно пiдводив голову, випнувши вуса вперед. - Онде-го впало! - повiдомляв вiн, неначе iншi цього не бачили. - Най його крах вiзьме! - Пiднiмайсь!:- командував Черниш, який вiв бiйцiв. . Вони мовчки висаджували вантаж на плечi один одному i, горблячись пiд важкою ношею, рушали далi. - Всi йдуть? - А то. Це вже був ┐хнiй четвертий рейс у цю нiч. - Покурити б, - сказав хтось, iдучи за Чернишем. Напередоднi на║тупу бiйцi одержали тютюн. Поблизу, врiзаючись у висоту, пролягала якась порожня траншея, i Черниш дозволив зупинитись у нiй на перекур. Вже було за пiвнiч. Бiйцi, склавши ящики понад бруствером, щоб потiм легше було висаджувати на плечi, присiли в транше┐. Враження бою i тяжка нiчна робота втомили ┐х. Але коротка передишка, безпечнi стiни транше┐ швидко повернули бiйцям втрачену жвавiсть. Кожен полегшено вiдчув себе пiд надiйним захистом землi. Заяснiли на днi рову зiрки цигарок, розв'язались язики, почулися жарти. "Як, зрештою, небагато треба людинi, - мимоволi подумав Черниш, - щоб вона вiдчула себе задоволеною, втiшилась, засмiялась". - У нас був румунський комендант, по-┐хньому - претор, - чувся в темрявi спiвучий веселий голос Хоми Ха║ць-кого. - То я до нього день при при дню мене шмагав. А ти все-таки ходив? А я ходив, бодай йому й кiсточки дрiбненько рознесло. - I повернув? - В обидвi руки... За налигач i повiв десь у свiй Букарешт. - Ласiй, видно, був до молока та сметанки!.. - Ниньки при Дуна┐ де-небудь твоя корiвчина пасеться... - Впiзнаю - вiдберу. - Втiкаючи, вони спiвали: "Антонеску дав наказ- всiх румунiв на Кавказ. А румуна не дурной - на каруцу i домой". - Заспiвали, як припекло на Укра┐нi. - Бач, чого тут набудував: спроста не вгризеш. - Припече, то й звiдси геть вивтiкають. - А швидше несло б ┐х з димом та з чадом. Черницi вста║. - Кiнчай курити! Внизу простелилася сиза прохолода ночi. Подекуди в полi схоплюються червонi спалахи вибухiв. По висотi над бойовими порядками пiхоти звисають ракети i в'януть, падаючи, як зiтнуте слiпуче волоття. А за горою все небо ятриться. Пала║ румунський тил, пала║ вся Романiя, тривожно i загадково. - Тю, бодай ти щезло! - вигукнув раптом Гай, задкуючи вiд бруствера. Черниш, що саме проходив мимо, здивовано зупинився. - Що таке, товаришу Гай? - Рука! Чиясь рука... Беручи ящик. Гай мацнув по брустверу i наткнувся на не┐. Черниш |
|
|