"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дивиться на Сагайду, на товаришiв, на все, що дi║ться, простодушно й
довiрливо. Проходять нерозлучнi Блаженки, обидва темнi, засмаглi й хитрi.
В молодшого - труба на плечi, прицiл у руцi, а в старшого... Старший праву
руку хова║, а в лiвiй несе лотки.
- Блаженко! - оклика║ Сагайда старшого, а брати зупиняються обидва.
- Слухаю, товаришу лейтенант гвардi┐!
- Скiльки я вас учив, що не лейтенант гвардi┐, а гвардi┐ лейтенант!
- Вибачте, забув, товаришу... лейтенант гвардi┐!
- Дайте сюди лотки!
- Вiн у мо┐й обслузi, - втруча║ться Денис. - Це з мого наказу.
- Дайте сюди лотки?
- Товаришу гвардi┐ лейтенант, - наполяга║ на сво║му Денис, - ви ж не
можете через мою голову касувати мо┐ накази. Наказ бойовий...
- Та ти статути зна║ш! -каже Сагайда i силомiць забира║ лоток у
Блаженка-старшого. - Чому не доповiв, що брата поранено? Марш!
Роман розгублено клiпа║ очима то на Сагайду, то на Дениса. Але ж куди -
"марш"?
- Марш... з братом!
Сагайда сам бере лотки i теж руша║, замикаючи роту. Траншея, вирита в
повний профiль, спуска║ться все нижче. Сагайдi видно голови мало не всiх
бiйцiв, ┐хнi засмаглi жилавi ши┐. Голови в такт ходi похитуються,
здiймаються й опускаються, нiби, вiддiлившись вiд тулубiв, пливуть по
║диному руслу, гойдаючись на хвилях. У деяких мiсцях траншея перекрита
шпалами, i коли бiйцi входять у темний тунель, Хома Ха║цький вигуку║ сво┐м
спiвучим подiльським говором:
- Ой патку мiй, патку!.. Так, наче в пекло!
- А ти думав, у рай? - смi║ться котрийсь з бiйцiв.
- Най його мамi, де тому буде край?
Вночi рота окопувалась уже на новiй вогневiй позицi┐, в глибокiм яру
пiд самою висотою. Про сон не могло бути й мови. Бiй тривав. До вечора
були взятi 14-й, 17-й i 18-й доти, деякi були блокованi, проте ще
прострiлювали майже всю мiсцевiсть, яку нашим вдалося захопити. Мiнометна
заривалась у землю. Важко дихаючи, працювали бiйцi, скреготiли в темнотi
кайла, викрешуючи iскри, коли траплявся кам'янистий пласт.
З настанням ночi ринули до висоти пiдводи, навантаженi бо║припасами.
Зацокотiла дорога, забита ще з дня потрощеними возами i роздертими кiньми.
Обминаючи ┐х, пiдводи гуркотiли i гуркотiли в темрявi. На повнiм галопi
пiдскакуючи до висоти i з ходу розвертаючись, вони звалювали в купу набитi
мiнами ящики i знову гнали по новий вантаж. Бiля пiдошви висоти створилася
цiла гора бо║припасiв. Брянський послав майже половину роти носити звiдти
мiни на вогневу.
Як темний караван тiней, брели в темрявi бiйцi з ящиками на плечах,
щоразу падаючи, коли поблизу снаряд впивався у твердий грунт. Ха║цький,
маючи напрочуд тонкий слух, завжди перший ловив наростаючий свист снаряда,
або шавкотiння важко┐ мiни.
-- Летить! -вигукував вiн, а сам уже падав, припадав до землi, як
осiннiй лист. - Патку мiн, патку! Спина йому збiгалася брижами. Чомусь був
певний, що мина обов'язково вгвинтиться йому в поперек, як свердел. Не в
ногу, не в руку, а саме в поперек. Там пiд сорочкою аж холодок ходив, а
Хома грiб руками землю i, обламуючи нiгтi, шепотiв: