"Олесь Гончар. Циклон (Укр.)" - читать интересную книгу автора

III

Вночi все та ж декорацiя свiту: море, вершини гiр, мiсяць, що в дiр'ях
хмар, як сива медуза, пливе...
Сергiй сьогоднi менше сипле сарказмами, настро║ний скорiше на
фiлософський лад. Розлiгся в шезлонзi, руки заклав За шию.
- "В беспредельных далях космоса наша планета выглядит прекрасным
оазисом", - циту║ когось. Улюблена його фраза, чую не вперше.
Згаду║м народного артиста, спiльного нашого друга, який i iнодi
вiдкрива║ться нам iнтимним досвiдом iз сфери психо'логi┐ творчостi. "Буваю
недобрий, буваю навiть злий, дрiб'язковий, - зiзнавався вiн нам одного
разу. - Але перед виходом на сцену намагаюсь очистити душу, розбудити в
собi що е найкраще, намагаюсь дiйти стану, щоб у душi, звiльненiй вiд
житейсько┐ скверни, зосталась сама чистота... Бо тiльки тодi до людей
дiйде мiй спiв".
- Чудове правило для митця, - каже з цього приводу Сергiй. - Так треба
робити й лiтераторовi, перш нiж сiдати до письмового столу... I нам -
перед тим як братись за камеру... Чистою душею спiва║! Звiдси й
божественнiсть його спiву, оте враження, що його найкраще висловила не
зiтхальниця-рецензентка, а проста полтавська селянка: "Коли Iван Петрович
спiва║ по радiо, менi зда║ться, що в хатi... квiтами пахне".
Вiдгук цей Сергiй, певне, почерпнув десь у ярмарковiй гущi, - в Сергiя
пристрасть блукати по ярмарках, по базарах. Можете несподiвано зустрiти
його серед лiта де-небудь у Кагарлику на районному торжищi, де очi
вбирають глечики, горнятка, миски та полумиоти - свiжовипаленi, мовби ще
теплi, дзвенючi, - про такi вироби кажуть: вогонь печi да║ дзвiнкiсть,
вогонь душi дав красу! Бiля сво┐х творiнь в незалежних позах посиджують
над рiкою часу i самi майстри - той покурю║, а той просто сидить у задумi,
спостерiга║ натовп. Гiднiсть, самоповага майстра - ось тут вона владно й
негучно живе. Нема метушливостi, загукування, вiн сидить майже суворий
бiля сво┐х розмальованих виробiв, i другий такий, i третiй...
Небагатослiвнi, ведуть торг лаконiчно, достойно, без ярмарково┐ жвавостi:
- Так буде?
- Не буде.
- А так буде?
- Так буде.
Тiльки один з-помiж них - дiдусь дрiмучого вiку, зрання вже, видно,
чарку перехилив, бо, розчервонiлий, надто весело рекламу║ сво┐
ложки-ополоники:
- Без такого ополоника - хата порожня... Бери, молодице, то будеш
хазяйкою!.. Та не перебирай - вони всi однаковi... Що ними - битись?
- А може, й битись...
Каса дiдова в недбальствi, забув уже, з кого взяв грошi, з кого не
взяв, - пiдморгу║ до молодиць, наспiву║:
Вiддай мене за того, Що ложечки струже...
- Дiду, ви - кiно! - смiються жiнки, i нам аж тут, бiля моря, той смiх
┐хнiй чути.