"Олесь Гончар. Циклон (Укр.)" - читать интересную книгу автора

того, як вiн сам, старий невгамовець, уже опиниться "за кадром" (так вiн
сказав), ти вiзьмеш на себе i його "Аймо", улюблену його кiнокамеру,
перебереш на себе i всi непрожит! клопоти майстра, крiзь його об'║ктив
невловний ловитимеш свiт... "В тобi щось ║, Колосовський, - казав
незадовго до фiналу. - Недарма ти з еллiнами запанiбрата... Умi║ш вхопити
ядро подi┐, вилущити кадр iз руди неiстотного. Не вчивсь спецiально? А я?
А Довженко? Кiнематограф любить варягiв. Гладеньких багато, а сюди дай
кострубатих приiпельцiв iз гострим оком, iз свiжим поглядом. Ти ма║ш зiр,
Колосовський, почува║ш свiтло, ритм... I взагалi - мислиш... Ну, а вся ця
наша алхiмiя... Не такий чорт страшний, як його в кiноiнститутi
малюють!.." Повiрив у тебе, допомiг упевнитись у сво┐х силах, i ось,
замiсть того щоб вести розкопки, вимучувати дисертацi┐, сам гаса║ш по
свiту, як "Летючий голландець", i причиною все той же завжди захриплий вiд
крику, вiд надсади твiй перший учитель, який нiби передав тобi i
затятiсть, i псвтолоiiпу жадобу вiдтворити на плiвцi розвихрений життьовий
макрокосм. Живеш, проймаючись почуттям, що справдi знайшов себе в цiй
стихi┐, дедалi частiше сприйма║ш довколишн║ в чудернацькому мигтiннi
кадрiв, i вони розпалюють тебе, твою невситеннiсть, бо ти - ┐х ловець,
розшифровувач, вiдбирач. З розшарпаними нервами, з жаданням майже
фанатичним ладен гнатись за вподобаним кадром, добровiльно висвятивши себе
на цю вiчну ловитву i навiть лаврiв особливих не ждучи, - замiсть лаврiв
частiше здобува║шся лиш на колюче глодиння, а короткi радостi знахiдок
знову кiнчаються невдоволенням.
"Лови! Лови кадр, Колосовський!" Впiймай i увiчни! Зупини час на його
шаленiм скаку! Застав зупинитися мить - прекрасну чи навiть потворну. Чим
не доктор Фаустус в його дерзновеннiм бажаннi? Кожну росинку життя,
наймитт║вiший зблиск його зупини - i станеш чудодiйником, бо осягнеш те,
чого ще нiкому не вдавалося осягнути. Та, невловне нiким, воно поки що й
тобi не да║ться...
Нудьгуватимуть парочки, дивлячись твою одночастинну стрiчку перед
повнометражним коханням, нетерпеливитимуться, щоб швидше закiнчилась твоя
хронiка буднiв. Ще одна новобудова в металевих каркасах, в холодностi
кранiв... Комбайни, що вийшли на першу косовицю... Навiть у таке ти
намагався вкладати душу. Поетична документалiстика, вона ж таки можлива!
Не хотiлось, щоб хвилi банальностей затоплювали екран. Ти - документалiст,
митт║вик, в тобi, зда║ться, виробилась з часом навiть сво║рiдна психологiя
документалiста, людини-митт║вика. Йдучи крiзь метелицю днiв, ти вiдбира║ш
┐х для екрана, дивишся на них мовби з майбутнього, камера твоя приборку║
вихор, сам ти ма║ш бути об'║ктивний, як бог. Власний твiй настрiй,
радiсть, а надто ж смуток, вiн мав лишитись за кадром, ти повинен дати
факт голий, як цвях... А де ж "оте"? I яке воно в тобi самому, в тво┐х
почуттях? Наскiльки виявля║ себе в iндивiдуальних особливостях твого
свiтобачення? В кiнорепортажах не дуже розженешся: хронiцi днiв не до
тво┐х суб'║ктивних емоцiй та фiлософствувань... А розженешся, то ще
потрапиш i в наказ за перевитрату плiвки: порушив лiмiт!
Тепер вiдкрива║ться нарештi можливiсть. Так розкажи ж. Виведи на екран
отих, що, крiм тебе, нiхто ┐х не виведе! Але як? Якою ма║ постати ця
стрiчка? У яких тональностях, у барвах яких? Но однуше нычь выддаси
напруженим роздумам. Бо хто з певнiстю скаже, на яких шляхах ма║ш шукати
оте сво║ невловне "оте"? к стадiя, коли вже трбi нiхто не порадник.