"Олесь Гончар. Бригантина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Безхозний, нiчийний я!" Не могли б нiчим iншим ранити хлопця болючiше, нiж
допитуванням про це. Коли десь на пристанi п'яниця мимойдучий стане
знiчев'я допитуватись, то такому типовi можна було й збрехати, вигадати
йому того батька, назвати, зрештою, першого-лiпшого з радгоспних
механiзаторiв, - пiди перевiр... А цим не вигада║ш, перед цими тiльки й
можеш скрутитись ┐жаченям, з острахом i ненавистю ждучи вiчного ┐хнього
запитання, що для хлопця буде як удар ножа... Ось коли б навiть бачити вас
не хотiв, з розгону б головою у вiкно та через мур - у степ, у плавневе
роздолля. З рибами, з птахами, з ┐жаками, навiть з гадюками куди легше,
анiж з людьми! Тi принаймнi не доскiпуються - хто ти? чий? к в тебе батько
чи нема? Живуть собi, а ти - собi.
Ждав напружено, що ось-ось спитають, в озлобленiй настороженостi ждав,
а вони... так i не спитали. Бiльше того, директор знов заговорив про
Порфирову маму, про те, як розхвалювали ┐┐ досягнення на котрiйсь iз
нарад, йшлося про самовiдданiсть людини, ┐┐ трудову честь, а в зв'язку з
Порфиром про безмежжя та безкорисливiсть материнсько┐ любовi, i хлопець,
слухаючи, дедалi бiльше похнюплювався, стрижена голова йому нiби обважнiла
вiд слiз, що ними поволi наливались, переповнювались очi.
- Десь там i мама зараз дума║ про тебе, - сказала Ганна Остапiвна. - Бо
мамi одна ж думка: щоб ти людиною став. Людиною, розумi║ш?
Хлопець не спромiгся на слово. Скривлений, здушений гарячими спазмами,
вiн тiльки узгiдно кивнув стриженим сво┐м лобом: розумiю, мовляв.



II

Ох, ця його Комишанка, преславна столиця низового очеретяного царства!
Не раз з'явиться вона хлопцевi в снах i виникне в його спраглiй уявi,
проблисне розкiшшю верб вадбережних, ┐хнiм важким текучим срiблом над
тихими водами комишанського затону... Споконвiкiв сто┐ть Комишанка над
самою водою, лицем до плавнiв, по вiкна в очеретах, слухав музику ┐хнiх
шумiв осiннiх (нi на якi iншi шуми не схожих) та крякiт птахiв, що
гнiздяться в плавневих хащах, де крiзь заростi й каюком не проб'║шся.
Очеретом тут здавна вкривають хати, з очерету господар ставить довкола
садиби лiсу-загорожу, очерет можна використати ще й як будiвельний
матерiал, - це клопiт комишитових заводiв, що ┐х останнiм часом
розплодилось по всьому гирлу. Очерети дають комишанцям взимку тепло, а
влiтку - чарiвнi сво┐ шелести мiсячними ночами. Якщо хочуть похвалити
дiвчину, то кажуть: прямесенька, як очеретиночка! А коли тяжко лаються,
то: щоб тебе очеретиною змiряли! (Бо, коли хто покидав цей свiт, для
домовини заведено було мiряти його очеретиною). I навiть на розкопках у
сиводавнiх курганах знаходять пiдстелений пiд скiфськими царями очерет,
незiтлiлий за тисячолiття... Косять очерет здебiльшого взимку, коли
заплаву скують морози; накосивши, в'яжуть у тюки, в кулики, а вивозять ┐х
по "сирiй" водi, тобто вже вiльнiй вiд криги, прямують тодi з плавневих
джунглiв до Комишанки цiлi флотилi┐ човнiв, чорних, просмолених, i на
кожному з них лежать упоперек довжелезнi кулi мiцно зв'язаного накошеного
добра. Звичайна коса очерет не вiзьме, його косять спецiальними скiсками,
короткими косами-напiвсерпами, i то нелегка праця для чоловiкiв, а надто ж