"Олесь Гончар. Бригантина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Та шляхи нам - у свiтле життя!..
Скоро й Порфировi доведеться з ними спiвати. Чи, може, iншо┐ затягне?
Хiба ви забули, що ║ ще й така:
"Бiжав бродяга з Сахалiну звiриной вузькою тропой"?
Розмрiявся й не помiтив, що за спиною - хтось. Озирнувся - черговий з
пов'язкою на рукавi. Синьйор Помiдор, як його тут прозвано, бо щоки надутi
й червонi, справдi як тугий помiдор, мабуть, самими тортами матуся
годувала. Цей товстун, видно, про втечу не дума║, такого ковтюха хоч i
пiдсади, то через мур не перевалиться. А ось перед новачком напустив на
себе пихи, з першого слова присiкався:
- Ти - чого?
Кульбака з свого боку ошкiрився:
- А ти - чого?
- Я черговий по територi┐.
- А мене в туалет вiдпустили!
- Так ти заховався i на сонечку загоря║ш?
- А тобi сонця шкода?
- Припини розмови! На мiсце марш, блощиця карцерна!..
Порфир аж пiдскочив:
- Ах ти ж помiдор розчавлений, - i по носi того: хрясь!
- Хулiган! Забiяка! Ану стiй! Ану до директора! - Синьйор Помiдор
кинувся хапати порушника, та не на такого натрапив, щоб дався в руки.
Крутнувся, вертнувся, випорснув i швидше од перекотиполя поза майстернями,
поза гаражем (виходила чимала орбiта), щоб потiм уже шурхнути до
карантинного корпусу. I тут якраз заскреготiло зелене залiзо брами - вона
вiдчинилася! Перше iнстинктивне бажання було одним стрибком туди, за
ворота, одначе весь прохiд загородив трактор: саме в'┐жджав вiн з
потойбiк, з волi, червоний та запилюжепий, цiлячись на хлопця фарами,
зовсiм слiпими вiд сонця. Тiльки в'┐хав, важке залiзо брами знов
зачинилося, зi скреготом замкнулося на замок, нiби назавжди. По той бiк i
вiтер, i воля, i курява, а по цей бiк... Краще й не говорити.
На тракторi ┐хали, начiплявшись цiлою купою, хлопцi, все старшi за
Порфира, веселi, в чубах, - цi, видно, пройшли вже крiзь сито й решето.
Досягли, що й чуби ┐м дозволяють носити, i самих без супроводу вiдпускають
з територi┐ для весняних робiт на шкiльних гектарах. У доброму настро┐,
обсмаглi, веселi, - що то значить волею дихнули! Трохи навiть
вихизовуються, наче напоказ себе виставляють: ось гляньте, якi ми орли,
якi ми трудяги в цих сво┐х розкуйовджених, аж сiрих вiд пилюки чубах, що в
них iще й польового вiтру повно!
Трактор, дмухаючи спекою, зупинився поблизу Порфира. Зовсiм маленьким
вiдчув себе хлопець перед ним, одразу геть змалiлим. I хоча й остерiгався,
що ось-ось пiдбiжить Синьйор Помiдор, зчинить гвалт, однак не мiг не
пристояти, очей не в силi був вiдвести вiд цих веселих чубанiв на
тракторi.
- Чого тобi, манюнiй? - звернувся один iз них до Порфира зовсiм
незлобливо. - До мами хочеш? А ще iнший додав:
- Це якийсь новий жевжик.
Бо для них усi тут жевжики, хто менший за них, хiба тiльки й рiзницi,
що той жевжик чорненький, той руденький, а Порфира невiдомо i яким
жевжиком прозвуть... Стрибаючи на землю, хлопцi й далi розважалися