"Олесь Гончар. Бригантина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

опинився б ти зараз ось тут, у штрафнiй, не соромив би матiр перед людьми.
Чесна трудiвниця, а ма║ через тебе, шмаркача, ганьбу терпiти!
Нагадуванням про матiр Тритузний найбiльше й дошкуля║ Порфировi:
соромиш, ганьбиш... Хоч би вже в це не лiз! Нудить, повча║, а в самого нiс
червоний, голос хрипить - не одну, мабуть, цистерну горiлки видудлив за
життя... Наставник! .Ранiше Тритузний нiбито ║герював у мисливському
господарствi, ║ таке неподаля Комишанки, на вiдкриття сезону всi туди,
бабахкають цiлий день, птицю розполохають, мета║ться в небi, нещасна, не
зна║, куди й подiтись... Скiльки того птаства, мабуть, перебив цей
Тритузний: такий нi качцi, нi каченятi пощади не дасть...
- А ║ такий закон, щоб лелек убивати? - зненацька запиту║ хлопець,
дивлячись у вiчi Тритузному.
Начальник режиму погладжу║ мiцну щiточку вусiв. Йому й невдогад, звiдки
це аж сердите запитання. Бо ж сам вiн не був свiдком того, як знайшли
напровеснi величезного мертвого лелеку пiд радгоспiвським гаражем, у
калюжi кровi, з крилами задубiлими... Таким його вранцi люди побачили
пiсля нiчно┐ чи║┐сь розваги. Всi обурювались вчинком невiдомого
птаховбивцi, шофери нахвалялись ребра йому поламати, якщо виявлять, а
Порфир i в школу не пiшов того дня, бо нащо йому й школа, коли отакi ║ на
свiтi... Кому вiн заважав, той птах? Був зовсiм довiрливий до людей, десь
аж iз Африки прилiтав на цей радгоспний гараж... Опустiло лелече гнiздо.
Скiльки пам'ята║ себе Порфир, усе воно було, усе стирчало хмизом на
гребенi сарая, i дзьобатий господар спокiйно стояв на однiй нозi та
виклацував, згорда озираючись довкруги, нiкого не боячись... I ось - нема.
На словах усi за природу, всi такi розумнi, а хтось таки ж руку пiдняв,
хтось убив?!
- Чого ж ви мовчите?
Хлопець з настовбурченим виглядом ждав вiдповiдi, i Тритузний мусив
пояснювати, що про вбивство лелеки дико й говорити, бо це не тiльки
корисний птах, вiн просто друг людини... За народною прикметою, лелека
щастя приносить...
- Та тiльки чого це ти до мене з сво┐м лелекою?
Порфир чомусь не став вiдкриватись, не розповiв, як було знайдено бiля
гаража птаха в кровi затужавiлiй i як вiн за ним тужив... Мовчав, хоч
нестерпно було, хотiлося викричатись: "Малих тiльки хапа║те, а самi? Лелек
б'║те, ось такi ви... Жайворонят у степу скiльки гербiцидами передушили?
Навiть тодi, коли вони на я║чках сидять. Бо де ж ┐м сховатись вiд ваших
отрутохiмiкатiв!.. Цiлитесь, звiсно, по бур'янах, а чим оте захиститься,
що голеньке, безпомiчне, зiщулилось у гнiздi... Дихнути на нього боязно, а
ви на нього хмару отрути!"
- Гербiцидiв цiлу баржу притягли, а про жайворонят нiхто й не
подумав...
- Це в нас бува║, - нахмурившись, згодився Тритузний. - Сам бачив пiсля
тих обробок: бджоли мертвi - купами бiля вуликiв... Та тiльки ж бува║
iнакше. Ось менi син пише з Каспiю, вiн у мене нафтовик, у пустелi разом з
туркменами ставить буровi вишки. Зима i в них там видалась люта, навiть
море замерзло, мiльйони птахiв лишились без корму. Пропали б, якби не
людина. I зна║ш, як ┐х виручали? З вертольотiв розкидали пiдкормку! Цiлi
авiаз'║днання працювали на птахiв, тiльки це й врятувало ┐х вiд загибелi.
- Ну, то по-людському, - буркнув хлопець i, зацiкавившись, почав