"Олесь Гончар. Бригантина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

сво┐х товаришочкiв, пiдбадьорював ┐х на той випадок, коли б котромусь iз
них довелося потрапити сюди, за оцинкованi дверi, в провалля нудьги i
самотностi.
Начальник режиму одразу помiтив свiженько нашкрябаний Порфирiв заповiт,
з веселим прижмуром глянув на хлопця:
- Вiриш у безсмертя? Це вже добре. В усякому разi, краще, нiж слiзьми
пiдлогу поливати... А цвях, яким стiну проорав, викладай сюди.
- Який цвях? - i погляд такий, наче на безвинну дитину зведено наклеп.
- Давай, давай, не примушуй чесну людину лiзти до тебе в кишеню.
Довелося вiддати.
- Берiть, якщо вже й цвяха бо┐тесь.
- Не бо┐мось, а порядок. Перед тобою був тут один герой, що й цвяха
ковтнув, аби тiльки випустили, - так йому то┐ свободи кортiло. Добре, що
хоч без хiрурга обiйшлось, сама природа допомогла...
Ох, як розумi║ Порфир того невiдомого: iнодi настрiй наляже такий, що
на все зважишся, аби лиш звiдси вирватись. Iнакше цю публiку не проймеш!
Адже ┐м, дорослим, усе можна: i горiлку жлуктять, i наклепують один на
одного, а ти тiльки школу пропустив, нiч дома не ночував - i вже тебе за
шкiрку та на режим! У неволю! У камеру смертну!
Ну, це ти вже занадто, Порфире, яка там смертна... Кiмната як кiмната,
тiльки дверi цинком окутi й з вiчком, щоб вартовому було куди зазирати.
Вiрний друг - тапчан до тво┐х послуг... Зараз на ньому сидить товариш
Тритузний та лагiдно з тобою бесiду║.
- Зна║ш, у чому бiда твоя, хлопче?
- А в чому?
- Ременя путнього на тебе не було.
- Був.
- Ой навряд... Менi ось у тво║му вiцi доводилось уже на хлiб заробляти.
Один рiк погоничем, другий - iди льохи-виносховища колонiстам копати.
Лопату в руки i нарiвнi з дорослими цiлий день, - аж полуда на очi
вилазить.
- Так то ж... колись.
- Авжеж. Тепер iнше, тепер ви з пелюшок зна║те сво┐ права: давай вам
"Артеки", гармонiста штатного, розваги всякi... А коли ж до працi
привчатися, як не замолоду? Глянеш, скiльки тих старшокласникiв -
парубчаки ж, траси б могли будувати, а вони цiле лiто байди б'ють... Такi
трудрезерви - й на вiтер!
- По-вашому, канiкул зовсiм не треба?
- А навiщо вам стiльки канiкул? Щоб бiльше дичавiли та в шкоду лазили?
Батьки-матерi день крiзь день на роботах, а цi тiльки й знають Днiпро,
човни, транзистор, карти... Або ватагами швендяють, доки десь таки на сво║
наскочать, ┐демо торiк з нашим директором на Брилiвку, а з кучугур дiвча
якесь вискаку║ навперейми, кричить, перелякане. Зупинились: що таке?
Виявилось, хлопцi снаряд знайшли i котромусь закортiло всередину тiй
iграшцi заглянути. Ну й заглянув... Ще ми його i в лiкарню вiдвозили,
поклали просто хiрурговi на стiл...
- Вижив?
- Але ж iнвалiдом буде! I сказати б за дiло, а то так, з дурно┐
голови... Оце ж i ти: нiкого над собою не визна║ш, пiшов i пiшов по життю
пустопаш... А була б на тебе, хлопче, мiцна рука, вмiла б приструнчити, не