"Герхард Гольц-Баумерт. Альфонс Циттенбаке (Повесть на украинском языке) " - читать интересную книгу автора

- Бив малого... пiдняв руку... поганець такий!
Бачу, що менi не виправдатися. Вони обурювались, хоч не знали, за
що перепало малому. Коли б їм хтось кричав услiд такi слова!
I тут я помiтив, що за дорослими стоїть Фреддi, найзухвалiший
хлопець iз нашої вулицi. Вiн шепотiв, але по губах можна було
розiбрати, що вiн каже:
- Цiттербаке з'їв собаку!
Я показав йому кулак, i Фреддi зник. Погроза збунтувала людей, що
оточили мене:
- Бачте, вiн i досi своє поганяє! Треба розказати його батькам!
Менi нiчого не лишалося, як пiти геть.
Увечерi я сказав татовi:
- Не подобається менi наше прiзвище.
А вiн:
- Чому б це? Люди мають усякi прiзвища. Є багато Шульцiв, а
Цiттербаке...
Дорослi, от як тато, можуть називатись i Цiттербаке. А коли тобi
десять рокiв, то й прiзвище може завдати прикрощiв, i тодi мимоволi
даси волю рукам.
- Цiттербаке... - навiть за вечерею тато мiркував над моїми
словами. - Не пiдходить прiзвище, так?
Я зрозумiв, що вiн гнiвається.
- Ти ще пiдрости. Всi ми, Цiттербаке, кремезнi люди, а ти мов
стеблина. Коли ми були ось такi, то вмiли здачi дати, а ти що?
Якби ж вiн знав, що в мене i досi щоки горять вiд ляпасiв! Нi, не
люблю я свого прiзвища!


Що довелося пережити менi й моєму папузi Чистуновi

На iменини тiтка Зiгрiд подарувала менi папугу. Це був
надзвичайний подарунок.
- Спасибi, - подякував я. - Тепер у мене буде така чудова
пташка!
Я назвав папугу Чистуном. Менi спало на думку приручити його i
навчити розмовляти. Вже наступного дня я взявся до роботи. Мама пiшла
до магазину, дома був я сам. Я пiдiйшов до клiтки, обережно вiдчинив
дверцята.
Менi хотiлося взяти Чистуна в руки, щоб вiн звикав до мене.
Вважається ж, що тварини впiзнають свого хазяїна по його запаховi. Але
перш нiж я встиг його схопити, папуга вилетiв iз клiтки й закружляв по
кiмнатi. Що прудкiше я ганявся за ним, то швидше вiн лiтав. Сiдав я,
сiдав i Чистун - на карниз для гардини. Коли я пiдкрадався до нього.
Чистун стежив за мною, переступаючи з нiжки на нiжку, i вмить злiтав,
як я кидався до нього. Довгенько так тривало.
Раптом пролунав дзвоник. Я кинувся в коридор. Чистун вилетiв за
мною i сiв на газовому лiчильнику. Було зрозумiло, що тiльки-но я
вiдчиню квартирнi дверi, як Чистун вилетить, i не впiймати його бiльше
нiколи.
- Хто там? - запитав я.