"Герхард Гольц-Баумерт. Альфонс Циттенбаке (Повесть на украинском языке) " - читать интересную книгу автора

пiшки. А я побачив лiфт i захотiв проїхатися.
- Гаразд, - погодилася панi Цвой. - Пiдiймемось лiфтом, якщо ти
вмiєш ним користуватися.
Я зачинив дверi i натис на кнопку. Лiфт рушив угору.
- Куди краще, нiж на каруселi, - сказав я. - Нiколи ще не
катався на такому класному лiфтi.
Тут я ненароком зачепив плечем кнопку. Щось клацнуло i лiфт
зупинився. Панi Цвой зблiдла. Я теж злякався. В лiфтi погасло свiтло.
Я поцiкавився:
- А лiфт, часом, не обiрветься?
Та Панi Цвой, здається, не чула мене. Вона натискувала на кнопку,
але марно: лiфт не рухався.
- Застряли. Боюся, що тут ми довго просидимо, - iз смутком у
голосi нарештi обiзвалася вона.
А я вже заспокоївся. Може, приїде пожежна команда, i ми виберемося
з лiфта драбиною. Менi так закортiло спуститися пожежною драбиною! В
нашому класi ще нi з ким такого не бувало. Головне, щоб лiфт не
обiрвався.
- А Ви не захопили з собою чогось попоїсти? - запитав я. - А
то, може, довго тут пробудемо.
- Ой лишенько! - забiдкалася панi Цвой. - У мене ж важливе
засiдання!
- Погано? - знову запитав я.
- Ще й як! Наш директор дуже пунктуальний.
- Нашi вчителi теж, - додав я.
Панi Цвой стукнула кулаком у стiнку кабiни й закричала:
- Я поспiшаю на засiдання! Допоможiть!
- Не хвилюйтесь, - заспокоював я панi Цвой. - Менi теж треба
здати оповiдання на конкурс, та якщо ми просидимо тут довго, я не
подам його вчасно i не одержу премiї.
Якийсь час ми мовчали, а тодi панi Цвой обiзвалася:
- Розкажи що-небудь. Альфонсе. Ми тут мов той Робiнзон на
безлюдному островi, то треба ж якось провести час.
- Гаразд, - сказав я. Уявив себе Робiнзоном у печерi та й почав
розповiдати. Спочатку про папугу та про постiйнi клопоти iз своїм
прiзвищем. Побачив, що це їй сподобалося, i розказав про те, як ми
ходили в гостi, а також про жарти на перше квiтня, прикрощi iз
складаним ножиком i ще дещо.
Панi Цвой голосно смiялася, приказуючи:
- Це ми видамо. Альфонсе. Це ми видамо...
Та я не збагнув до пуття, що це мало означати. Вона ж наполягала,
i менi довелося ще розповiсти про долю дядькового емальованого
бiдончика.
Раптом спалахнуло свiтло, i ми помчали вгору. На тому поверсi, де
ми вийшли, бiля лiфта стояли два чоловiки. Один iз них скидався на
вчителя. Другий, нижчий на зрiст, дивився на нас крiзь окуляри
пронизливим поглядом. Вищий заговорив:
- Товаришко Цвой, ми ж запросили вас рiвне на другу годину. -
Вiн дiстав кишеньковий годинник, поглянув на нього i насупився. Панi
Цвой прошепотiла: