"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Сю, Дiккенса, перекладалися та читалися многими в Росi┐ i мусили показати
також немалий вплив*.
Та не тiльки в надобнiй лiтературi, але також у фiлософi┐ та iнших
науках iз початком сорокових рокiв завважу║мо загальне змагання до
реалiзму, до опирання загальних висновкiв на фактах, на досвiдi, на
статистицi. Рiвнобiжне зi зростом реалiзму в штуцi й науцi iде зрiст
демократизму, республiканiзму та соцiалiзму в питаннях полiтичних i
суспiльних. Ся велика хвиля ║вропейського духовного руху захапу║ також
чiльних людей у Росi┐, будить ┐х до нового життя. Перед тим уже Пушкiн у
"Он║гiнi" та Лермонтов у "Геро┐ нашого часу" в ярких картинах показали
були цiлу духовну та моральну нiкчемнiсть пануючо┐ верстви в Росi┐. Тi
твори враз iз Гоголевими сатирами розбили слiпе самозадоволення росiйсько┐
iнтелiгентно┐ громади, збудили глибшу застанову над собою i над iснуючим
ладом. Усе те вкупi мусило викликати новий поворот у лiтературi. Швидко
появляться на свiт "Мертвi душi" Гоголя, а за ними пiдуть "Записки
охотника" Турген║ва - перший прилюдний удар на велику, наболiлу рану
росiйсько┐ суспiльностi, на крiпацтво.
Неможлива рiч, аби Шевченко, живучи пiд той час у Петербурзi, не мав
також захопитися тою великою хвилею поступового руху, аби його гаряча,
молода душа не повернулася також у новiм напрямi, тим бiльше, що й власнi
його мужицькi симпатi┐ вiддавна тягли його в той бiк. Тому не дивно, що
супроти напливу тих нових iдей давнiшi його старокозацькi iдеали блiднуть,
що його вузький укра┐нський нацiоналiзм4 звiльна перетворю║ться сам у
собi, перероджу║ться в любов до всiх слов'ян, тиснених чужими, а далi в
любов до всiх людей, тиснених путами суспiльно┐ нерiвнотi, неправди й
неволi. Вiд початку сорокових рокiв Шевченко чимраз виразнiше та смiлiше
вступа║ на нову дорогу. Майже кожний новий його твiр, се крок наперед по
тiй дорозi. Велике нещастя, що мов грiм ударило в нього в хвилi найкращого
розцвiту його поетично┐ сили (його арештування та засудження до смертi на
службу в солдатах 1847 р.), не тiльки не могло змiнити того напряму, але,
навпаки, утвердило в нiм поета; по увiльненню з десятилiтньо┐ страшно┐
неволi вiн творить сво┐ безсмертнi поеми "Царi", "Неофiти" та "Марiю", в
яких, покинувши рамки укра┐нського нацiоналiзму, на загальнолюдськiй канвi
рису║ картини тиранства та боротьби за правду, рису║ високий, аж до наших
днiв ледве достижимий iдеал жiнки-матерi.
Дуже цiкава рiч - слiдити крок за кроком розвиток нашого поета в тiй,
другiй добi його поетично┐ творчостi. Задумавши зробити се в сво┐х
"Причинках", я певний, що тiльки таким способом, роздивляючи уважно кожний
крок, не закриваючи хиб i не прибiльшуючи заслуг (такого прибiльшування
Шевченко зовсiм не потребу║), ми матимемо змогу вiдповiдно зрозумiти
значення творiв нашого генiального Кобзаря, а також зрозумiти той напрям
думок, що завiв його в неволю, розширити та прояснити тi iде┐, за якi вiн
терпiв, i причинитися до осущення тих iдеалiв, якi йому, хоч, може, ще i в
невиразних нарисах, показувалися в хвилях вiтхнення.
В "Гайдамаках", написаних у р. 1841, я показав перший, несмiлий i майже
несвiдомий крок нашого поета на тiй новiй дорозi. Правда, козацький
патрiотизм переважа║ ще, але з невиразного закiнчення, з частих вибухiв
чисто людського, нацiонального рамками незатiсненого чуття, з непевностi i
несмiлостi в рисуваннi страшних картин рiзнi та вiйни, якi поет то сяк, то
так старався залагодити, немов прозiрчастим серпанком закинути, з усього