"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

В степу пожовклая трава,
Не хоче правдоньки сказать,-
А бiльше нi в кого спитать.
Т. Шевченко. 1_
Початок сорокових рокiв був дуже важною добою для поетично┐ творчостi
Шевченка,- добою великого перелому в його думках. Уже в розборi
"Гайдамакiв" я старався зазначити той перелом, що хоч не корисно вплинув
на цiлiсть i стiйнiсть то┐ поеми, зате був безмiрно важний як для поета
самого особисто, так i для стiйностi його пiзнiших творiв.
Аби докладно зважити, який се був перелом, треба нагадати, що Шевченко
жив тодi в Петербурзi, обертався серед високоосвiчених кружкiв, свобiдний
i люблений сво┐ми земляками та чужими. Треба нагадати, яка то пора була в
росiйськiй лiтературi в початку сорокових рокiв i якi думки носилися тодi
в головах передових росiйських людей i висловлялися в передовiй росiйськiй
печатi. Три великi росiйськi письменники, Пушкiн, Грибо║дов i Лермонтов,
усi передчасно посходили вже в могилу, але твори ┐х, особливо тi, що могли
вважатися останнiм словом кожного з них ("Горе от ума" Грибо║дова,
"Евгений Онегин" Пушкiна, "Герой нашего времени" Лермонтова), жили серед
читаючо┐ громади i робили великий вплив на думки та переконання, тим
бiльше, що смiле, гаряче слово Б║лiнського додавало ┐м ясностi i ширини.
Четвертий великий поет i генiальний письменник росiйський, Гоголь, саме
тодi стояв у найкращiм розцвiтi сво║┐ поетично┐ творчостi, писав або
задумував писати тодi сво┐ найкращi твори - "Ревизор" i "Мертвые души". I
сам Б║лiнський у невтомимiй роботi над розвитком сво┐х думок почина║
покидати становище естетично┐ критики, почина║ добачати цiль усi║┐
культурно┐ працi людськостi в тiм, аби ущасливити всiх людей, дати всiм
можнiсть всестороннього розвитку всiх вроджених сил, а спецiально цiль
штуки в тiм, аби показувати правдиво дiйснiсть iз ┐┐ хибами та задатками
лiпшо┐ будущини, будити в людей охоту до поправи тих хиб i вiру в можнiсть
поправи. До довершення того переходу в Б║лiнськiм, ба й до змiни поглядiв
усi║┐ iнтелiгентно┐ росiйсько┐ громади, чимало причинилися й вiльнодумнi
та радикальнi дiячi-письменники Герцен i Бакунiн, що за границею1, в
Нiмеччинi та Францi┐, пильно слiдили за духовним розвитком рiдного краю i
вдержували живi зносини з передовими людьми в Росi┐. Та й узагалi в цiлiй
Захiднiй квропi йшов тодi великий поступовий рух. Французька романтична
школа вiд радикалiзму чисто естетичного переходила до радикалiзму
полiтичного (Вiктор Гюго) та релiгiйного (Ляменне2); побiч романтикiв, хоч
i пiд ┐х впливом, поставали новi напрями. Жорж Занд уже розпочала гарячим
словом проповiдь рiвностi та свободи жiноцтва; вона ж i много читаний Ежен
Сю (Eugene Sue) були найвиднiшими представниками сен-сiмонiзму у
французькiй лiтературi. А рiвночасно вже Бальзак, i ще перед ним Стендаль,
клали пiдвалини ново┐, реалiстично┐ школи. Такий самий поворот до реалiзму
та до порушування суспiльних питань у лiтературi доконували в Англi┐
Дiккенс ("Рiздвянi повiстi") i Теккерей, у Нiмеччинi Ауербах3
("Dorfgeschichten"*), не згадуючи вже про Генрiха Гейне, який рiвночасно з
Шевченковим "Сном" (1844 р.) сво║ю поемою "Deutschland, ein
Wintermärchen"*, формою та напрямом багато де в чiм подiбною до
Шевченкового "Сну", сильно та дотепно вдарив на передрухнiлий полiтичний
лад Нiмеччини.
Твори тих ║вропейських письменникiв, а особливо Жорж Занда, Бальзака,