"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

навчить", "Жаль" i ┐┐ переклади з Гейне i Вiктора Гюго. Не в новелах ┐┐
сила, а переклади, хоч деякi й дуже вдатнi, не додадуть свiжих листкiв до
┐┐ лаврового вiнка. п┐ талант - лiричний, але не вузько суб'║ктивний; ┐й
удаються й епiчнi i драматичнi форми, але тiльки тодi, коли вони являються
тiльки формами ┐┐ могутньо┐ лiрики. Чиста епiка i чиста драма не входять,
як нам зда║ться, у обсяг ┐┐ таланту. III_
Я бажав би закiнчити свою критичну студiйку кiлькома загальними
увагами. Я не сумнiваюся, що у нас знайдуться людцi, котрi, прочитавши мо┐
уваги i прочитавши тi вiршi, якi я ставлю найвище в поетичнiм скарбi Лесi
Укра┐нки, скажуть: "Е, зна║мо! Йому подоба║ться все тенденцiйне та
публiцистичне, але се ще зовсiм не промовля║ за поетичною вартiстю тих
творiв". Розумi║ться, сфера думок i естетичних уподобань ║ республiка без
жандармiв i без диктатора. Я також не жандарм i не диктатор i накидати
нiкому думок i уподобань не хочу, але проте вважаю себе в правi i в
обов'язку висловлювати сво┐ власнi думки i уподобання i боронити ┐х з
таким запалом i з таким розумiнням, на яке мене стане.
Я вже сказав i повторяю ще раз: найкращi писання Лесi Укра┐нки iдейнi,
але зовсiм не тенденцiйнi. Яка тут рiзниця? Така, як мiж iндукцi║ю i
дедукцi║ю в логiцi, мiж синтезом i аналiзом в хiмi┐. Поетичний твiр я
називаю iдейним тодi, коли в його основi лежить якийсь живий образ, факт,
враження, чуття автора. Вглибляючися фантазi║ю в той образ, автор
обрисову║, освiтлю║ його з рiзних бокiв i силку║ться способами, якi да║
йому поетична технiка, викликати його по змозi в такiй формi, в такiй
самiй силi, в такiм самiм колоритi в душi читача. Вглибляючися фантазi║ю в
той образ, автор силку║ться сконцентрувати його, вiднайти, вiдчути його
суть, його значення, його зв'язок з цiлiстю життя, тобто виключити з нього
все припадкове, а пiднести те, що в нiм ║ типове, iдейне. Розумi║ться, що
й його поетичний малюнок буде мати метою передати читачевi сей глибший,
iдейний пiдклад даного живого образу. Поетична технiка, оперта на законах
психологiчно┐ перцепцi┐ i асоцiацi┐, говорить нам, що се найкраще
осяга║ться найпростiшими способами, комбiнацiями конкретних образiв, але
так упорядкованими, щоб вони, мов знехотя, торкали найтайнiшi струни нашо┐
душi, щоб вiдкривали нам широкi горизонти чуття i житт║вих вiдносин. Без
то┐, що так скажу, долiшньо┐ гармонi┐ поет може змалювати дуже гарнi i
пластичнi образки, але вони в нашiй душi не лишать глибшого слiду,
прогомонять, мов припадкове зачутi, хоч не раз i дотепно скомпонованi
анекдоти. Про такi твори ми кажемо: вони лишають нас холодними. Тiльки той
поет годен зватися правдивим поетом, хто, малюючи нам конкретнi i яркi
образи, рiвночасно вмi║ торкати тi та║мнi струни нашо┐ душi, що озиваються
тiльки в хвилi нашого власного, безпосереднього щастя або горя. Вiн ма║
ключ до скарбницi наших найглибших зворушень, вiн розбуджу║ в нашiй душi
такi сили i такi пориви, що без нього, може, й довiку дрiмали би на днi
або пiднялись би тiльки в якихсь надзвичайних хвилях. Вiн збагачу║ нашу
душу зворушеннями могутнiми, а притiм чистими вiд примiтки буденщини,
припадковостi i его┐зму, робить нас горожанами вищого, iдейного свiту. Се
й ║ iдейнiсть його творiв. Вона не ║ нiякою штучною примiшкою, ┐┐ не можна
"вложити до твору", вона ║ те, що нiмцi називають "immanent"*, ║ випливом
такого, а не iншого способу думання, бачення i почування автора, випливом
i манiфестацi║ю його душi, образом його iндивiдуальностi. Розумi║ться в
такiм разi, що коли iндивiдуальнiсть поета невироблена, невисока,