"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Нiколи не розiб'║ться воно.
I авторка кiнчить словами, повними безмежного горя:
О горе нам усiм!
Хай гине честь, сумлiння,
Аби упала ся тюремная стiна!
Нехай вона впаде, i зрушене камiння
Покри║ нас i нашi iмена!
Перед нами вирина║ фiгура Самсона, обрисована колись невправною ще
рукою нашо┐ авторки. Як же без порiвняння могутнiше i правдивiше ┐┐ слово
тут, де вона сама разом з сучасним сво┐м поколiнням чу║ себе в ролi
Самсона, але без нiяких романтичних прикрас, без квiток i вiнкiв, з одною
перспективою страшно┐ смертi, безславно┐ i ганебно┐, смертi, що нiвечить
не тiльки тiло, але навiть сумлiння i добру пам'ять у людей. Сучаснi
росiйськi вiдносини не раз викликали таку розпучливу думку в поетiв;
пригада║мо хоч би вiрш Некрасова на смерть Писар║ва, де вiн вiд правдивого
новочасного героя жадав резигнацi┐ навiть з особисто┐ честi:
Тот герой, кто и честь свою губит,
Когда жертва спасает людей.
На лихо, ся думка дуже небезпечна i двосiчна: жертва з особисто┐ честi
i з сумлiння звичайно нiколи не ряту║ нiкого, i супроти сього
Некрасовського поклику i його практичного переводження на користь
свободолюбного руху в 70-х роках пiднявся тверезий та непоборно ясний
голос Драгоманова з покликом: "Чиста справа потребу║ чистих рук". От
тим-то ми, вiддаючи всяку можливу похвалу вiршам Лесi Укра┐нки "Хвилина
розпачу" за ┐х силу, красоту i поетичнiсть, мусимо застерегтися проти ┐х
практично┐ фiлософi┐. Сама авторка, очевидно, також добре розумi║ ┐х
практичну неможливiсть, коли дала ┐м власне такий титул, що наперед
характеризу║ ┐х, як хвилевий вибух важкого болю i зневiри.
Iз поезiй Лесi, помiщених у "Вiснику", найкраща i найбiльш характерна -
"Мрiя", чудове сповiдання, напiвспомин, а напiвпоклик до важкого бою з
рiзким, мужнiм прокляттям на кiнцi:
Будь проклята кров ледача,
Не за чесний стяг пролита!
Ще раз повторяю: читаючи м'якi та рознервованi або холодно резонерськi
писання сучасних молодих укра┐нцiв мужчин i порiвнюючи ┐х з тими
бадьорими, сильними та смiлими, а притiм такими простими, такими щирими
словами Лесi Укра┐нки, мимоволi дума║ш, що ся хвора, слабосила дiвчина -
трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Укра┐ну.
Але проте вона дiвчина, у не┐ м'яке жiноче серце, i ми пiзна║мо уперве
його несмiлi пориви з двох вiршiв, помiщених у "Вiснику". Оба тi вiршi
мають орi║нтальну закраску: "Схiдна мелодiя" i "Жидiвська мелодiя", та в
обох видно за туманом туги i резигнацi┐ безмiрно нiжне, щире чуття i
притiм таке багатство колориту, якого не повстидався б i справдi
орi║нтальний поет.
Ми перебрали всi важнiщi поетичнi твори Лесi Укра┐нки. Ми не покривали
хиб ┐┐ першкх проб, судили ┐х гостро, мiркуючи, що авторка тако┐ мiри, як
вона, не потребу║ поблажливостi. Для пiзнiших творiв ми ма║мо найповнiше
признання i подив. Укра┐на, на наш погляд, нинi не ма║ поета, що мiг би
силою i рiзностороннiстю свого таланту зрiвнятися з Лесею Укра┐нкою.
Ми навмисно лишили набоцi ┐┐ прозовi проби "Така ┐┐ доля", "Бiда