"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

безхарактерна i негармонiйна, то й його поезiя навiть при великiм талантi
не пiдiйметься високо, не порушить нашо┐ душi.
Тенденцiйна поезiя виходить з iншо┐ основи i доходить до iншо┐ цiлi.
Тенденцiйний поет виходить вiд яко┐сь чи то соцiально┐, чи полiтично┐, чи
загалом теоретично┐ тези, котру йому хочеться висловити, розширити мiж
людьми. Замiсть розумових аргументiв, вiн пiдбира║ для не┐ якiсь поетичнi
образи, немов iлюстрацi┐ до друкованого тексту. Iлюстрацi┐ можуть собi
бути дуже гарнi, але вони ║ в книжцi не самi для себе, а тiльки для
пояснення тексту. Тенденцiйний поет може бути знаменитим вiртуозом
поетично┐ технiки, та проте його твiр блищить, а не грi║, значить, не
осяга║ того, що повинна осягати правдива поезiя. Та вiн звичайно не осяга║
й того, що хотiв автор, бо для пропаганди його тези треба було доказiв,
вияснень, а поетична форма не може заступити ┐х. Чим бiльше таланту
потрачено на такий твiр, тим гiрше, бо читачеве серце лишилося холодне, а
його розум у найлiпшiм разi збаламучено замiсть дiйсного прояснення.
Може, се декому видасться парадоксом, коли скажу, що многi з новочасних
поетiв, котрi силкуються бути безiдейними, щоби, мовляв, служити штуцi для
само┐ штуки, красотi для красоти, без вiдома попадають у тенденцiйнiсть.
Не маючи або не хотячи мати нiяких живих людських iнтересiв, бажаючи
буцiмто стояти поза буденною боротьбою верстов, змагань i iдеалiв, на
вершинах чисто┐ краси, вони закривають тим перед очима публiки або сво║
нерозумiння життя, або свiй цинiчний iндиферентизм. I що ж дають ┐й за те?
В найлiпшiм разi безцiльну гру слiв i форм, кольористичнi контрасти,
барвистi декорацi┐, за котрими нема нiчого живого i реального. А се також
тенденцiя, що мина║ться з метою поезi┐. Поетична красота, се не ║ сама
красота поетично┐ форми, анi нагромадження якихсь нiбито естетичних i
гарних образiв, анi комбiнацiя гучних слiв. Усi тi складники тiльки тодi
творять дiйсну красоту, коли являються частями вищо┐ цiлостi - духовно┐
красоти, iдейно┐ гармонi┐. А тут, як i на кожнiм полi людсько┐ творчостi,
головним, рiшучим моментом ║ власне та душа, iндивiдуальнiсть, чуття
поета. Недаром кличе Гете до всiх оцих поетiв, чи радше вiртуозiв
поетично┐ форми: Wenn ihr's nicht fühlt, ihr werdet's nicht erjagen.*
ПРИМIТКИ ЛIТЕРАТУРА, пп ЗАВДАННЯ I НАЙВАЖНIШI ЦIХИ
("Правда",_ часть_ лiтературно-наукова. Книжка друга. "Сьогочасне
лiтературне прямування")._
Стаття вперше була надрукована в прогресивному журналi "Молот", Львiв,
1878 р, с. 209-215. Пiдп. I. Ф. Пода║ться за творами Iвана Франка в
двадцяти томах, том XVI, Лiтературно-критичнi статтi. К., 1955, с. 5-13.
У названiй статтi I. Франко показав боротьбу передових
революцiйно-демократичних письменникiв проти буржуазного нацiоналiзму,
носi┐ якого скупчилися навколо львiвського журналу "Правда" i з його
сторiнок вели нацiоналiстичну пропаганду. Натхненники цього реакцiйного
журналу - В. Барвiнський, О. Кониський, О. Огоновський та iншi виступали
проти налагодження вза║мозв'язкiв Укра┐ни з Росi║ю. А в статтi "Сьогочасне
лiтературне прямування", написанiй Нечуем-Левицьким за настановами
редакцi┐ журналу ("Правда" 1878 р., N 11, т. 2-й), обстоювалась iдея
вiдокремлення одного народу вiд другого.
Франко гостро виступив проти таких настанов "Правди" i не тiльки викрив
носi┐в укра┐нського буржуазного нацiоналiзму, а й став на захист iде┐
дружби i ║днання передово┐ демократично┐ укра┐нсько┐ i росiйсько┐