"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

авторка. По ┐┐ думцi, поезiя для маси робучого народу - потiха в горю,
спочивок по працi, для кожного чоловiка - природний вираз розбудженого
чуття i вищих змагань, для все┐ громади - заохота в боротьбi i докiр
усякiй нiкчемностi; для пригноблених вона - гарячий поклик до бою за волю
i людськi права, а для кривдникiв - грiзний месник. Все i всюди поезiя -
слуга житт║вих потреб, слуга того вищого й iдейного порядку, що веде людей
до поступу, до поправи ┐х долi. I коли зразу вона служить iнколи розривкою
i забавою вищих верстов, то до найвищо┐ сили i гiдностi доходить тiльки
тодi, коли робиться виразом життя i боротьби найширших народних мас i
заразом бойовим окликом за найвищi людськi i громадськi iдеали - свободу,
рiвнiсть i братерство всiх людей.
Коли поминути деякi розволiклостi, деякi млявi i латанi строфи (напр.,
перша з тих, якi ми навели вище) i деякi недошлiфованi вiршi, то цiлу
поему мусимо признати дуже гарною. Композицiя проста i ясна, без зайвих
епiзодiв, конфлiкти мiж обома героями зазначенi виразно, глибокими рисами,
хоч i не пiдведенi крикливими фарбами, характери змальованi живо i вiрно,
i хоча цiла поема властиво ма║ символiчне значення, то проте ┐┐ геро┐ нiде
i нiчим не подiбнi до мертвих абстрактiв i символiв, а жиють повним,
iндивiдуальним життям. Се великий трiумф таланту Лесi Укра┐нки; ┐┐ твiр ║
наскрiзь iдейний, а проте не ║ тенденцiйний.
Ще одну важну прикмету свого таланту виявила наша авторка в тiй поемi -
гумор. Справедливо сказано, що гумор - невiдлучна прикмета кожного
правдивого таланту. У Лесi Укра┐нки досi ми майже не завважували гумору;
тiльки часом в ┐┐ поезi┐ проблискувало щось легесеньке, наче ледве
замiтний усмiх на заплаканiм лицi. "Давня казка" вся, вiд початку до
кiнця, держана в легкiм, гумористичнiм тонi. Се гумор наскрiзь
добродушний, щирий, що пливе не з гамовано┐ злостi, не з завистi, а з
глибоко┐ любовi, з ясного, спокiйного погляду на життя i його боротьбу.
Навiть там, де сама течiя оповiдання набира║ кривавого кольору, напр., в
бунтiвницькiй пiснi поетовiй, авторка вмi║ сво┐м гумором озолотити ту
криваву течiю, надати ┐й подобу на┐вного жарту. Я не сумнiваюся, що сей
гумористичний тон ║ головна основа високо┐ стiйностi се┐ поеми, що тiльки
через нього авторка устереглася вiд того фальшивого пафосу, що так псу║
"Мiсячну легенду", i здужала надати сво║му оповiданню живiсть i принаду.
Та коли зважити той важкий настрiй, який уже тодi гнiтив душу Лесi
Укра┐нки i який виливався майже рiвночасно в iнших ┐┐ вiршах, то ми мусимо
подякувати якiйсь та║мничiй щасливiй хвилинi, що могла викликати з-пiд ┐┐
пера оцю поему, наскрiзь здорову, погiдну i повну житт║во┐ радостi.
У вiршах, помiщених у "Житю i словi" за 1897 р., особливим артизмом i
незвичайною силою визначуються тi, де авторка малю║ сумний i невiдрадний
полiтичний стан сво║┐ рiдно┐ кра┐ни i ту безнадiйну боротьбу, яку веде
жменька смiлих, гарячих душ з темним колосом. Особливо в вiршах "Fiat
nox"* та "Грiшниця" змальована ся боротьба яркими кольорами. Авторка
бажала б i сама встати до то┐ боротьби, але чу║ свою безсильнiсть i бажа║,
щоб хоч ┐┐ слово було твердою крицею i ранило ворога. Слово авторки
справдi робиться грiмке i гостре, як сталь, але воно луна║ страшною
розпукою.
О горе тим, що вродженi в темницi,
Що глянули на свiт в тюремне║ вiкно.
Тюрма, се коло зло┐ чарiвницi,