"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

промовi Брюса до шотландських селян:
Нема в нас лицарства, нема в нас панiв,
Вони вже англiйськi пiдданi;
Та ║ ще в кра┐нi шотландський народ,
Не звик вiн носити кайдани.
Повстаньмо ж тепера усi, як один,
За дiло братерське спiльне!
Розкуймо на зброю плуги! Що орать,
Коли наше поле не вiльне.
У поемi "Давня казка" авторка пiдiйма║ наново тему, порушену в
"Мiсячнiй легендi", але пiдiйма║ далеко вдатнiше, ставить ┐┐ широко i
обробля║ по-майстерськи. Ся тема - вiдносини поета до суспiльностi, а
властиво значення поезi┐ в iндивiдуальному i громадському життi. Авторка
показу║ нам се на iсторi┐ двох людей - безiменного поета i гордого лицаря
Бертольда. Занятий сво┐ми щоденними забавами, гордий лицар не дивиться на
поета, глузу║ з нього, вважа║ його жебраком, а в найлiпшiм разi диваком чи
навiть божевiльним. Але, закохавшися, сей лицар почува║ потребу поезi┐,
щоби збудити любов у серцi любо┐ дiвчини, i тут поет ста║ йому в пригодi.
Та ось лицар вируша║ на вiйну, вiйсько втомлене важкими походами i
невигодами, бунту║ться, лицаревi прийшлось би пропасти, та знов поетовi
пiснi виручають його, додають воякам духу i ведуть ┐х до побiди. Через се
лицар робиться великим паном i по якiмсь часi почина║ утискати та кривдити
сво┐х пiдданих. Тодi поетовi пiснi пiдiймаються против нього, говорять
народовi про волю i рiвнiсть, кличуть його до бунту. Лицар зразу хоче
пiдкупити поета, далi грозить йому - все надармо. Тодi вiн закида║ його в
тюрму, де поет i вмира║. Але його слово не вмерло. Народ зрива║ться до
бунту i вбива║ кривдника-пана. Та його ма║ток i його пиху переймають його
нащадки, так само як по смертi одного поета постають новi, перейнятi тими
самими думками.
Мiж нащадками знялася
Боротьба тяжка, завзята,
Та вона ведеться й досi,
Та вiйна страшна, затята.
I тепер нащадки графськi
Тюрми мiцнi┐ будують,
А поетовi нащадки
Слово гостре║ гартують.
Проти дiла соромного,
Виступа║ слово праве.
Ох, страшне оте змагання,
Хоч воно i не криваве!
А коли вiйна скiнчиться
Того дiла й того слова,
То скiнчиться давня казка,
А настане правда нова.
На сьому кiнчиться Лесина поема, без сумнiву одна з найкращих i
найхарактернiших окрас нашо┐ ново┐ лiтератури. У наших часах, в часах
загального рознервовання i екстраваганцi┐, у часах, коли скрiзь луна║ аж
лящить поклик "штука для штуки", аж чудно якось iз уст поета почути такi
тверезi та здоровi погляди на задачу i вагу поезi┐, якi висказу║ тут наша