"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Досвiтнiй огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.
У поемцi "В'язень" трохи загусто наложено чорних красок: муж сидить у
тюрмi, жiнка з дитинкою терпить голод. кврей за довг продав останню
корову,- але контраст запертого в тюрмi батька i дитини, що знадвору кличе
до нього: "Куку! Куку! А де ти? Тут, татусю?" справдi хапа║ за серце, так
само як i та рисочка, що
Татусь, цiлуючи свою дитину,
Невольничого хлiба дав скоринку.
Розволiкла також i декуди солодкувато-сентиментальна п'║ска "Спiвець",
але ║ в нiй прекраснi строфи:
Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому?
Може б та щира, гарячая мова
Зломила зиму!
Загалом треба сказати, що серед того вагання в творчостi нашо┐ авторки
чимраз частiше прориваються свiтлi ноти, охота до життя i до боротьби, а
разом з тим розширя║ться ┐┐ свiтогляд, поглибля║ться розумiння життя i
його глибоких антагонiзмiв. Мов чудовий заспiв, пiд музику народно┐ пiснi,
озива║ться й пiсня нашо┐ авторки:
Реве-гуде негодонька,
Негодоньки не боюся.
Хоч на мене пригодонька,
То я нею не журюся.
Гей ви, грiзнi, чорнi хмари,
Я на вас збираю чари,
Чарiвну добуду зброю
I пiснi сво┐ узброю.
Дощi вашi дрiбненькi┐
Обернуться в перли дрiбнi,
Поломляться ясненькi┐
Блискавицi вашi срiбнi.
Я ж пущу свою пригоду
Геть на тую бистру воду,
Я розвiю свою тугу
Вiльним спiвом в темнiм лугу.
Той самий мужнiй бадьорий настрiй видно i в прекраснiм вiршi "Contra
Spem Spero":
Нi, я хочу крiзь сльози смiятись,
Серед лиха спiвати пiснi,
Без надi┐ таки сподiватись,
Хочу жити. Геть, думи сумнi!
Та ба, не так зложилося життя нашо┐ авторки, щоб вона могла зовсiм
вiдiгнати сумнi думи. Навпаки, чим глибше входять тi думи в життя, тим
сумнiшi робляться вони, але серце авторки вiд них уже не вiдверта║ться i
не м'якне, не пiдда║ться песимiзмовi. Вона помалу доходить до того, що
може виспiвувати найтяжчi, розпучливi ридання i тим спiвом не будити в
серцях розпуки та зневiри, бо у само┐ в душi горить могуче полум'я любовi
до людей, до рiдного краю i широких людських iдеалiв, яснi║ сильна вiра в
кращу будущину. Соловейковi пiснi, веснянi квiти тепер тратять для не┐