"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

великою надi║ю дивився на ┐┐ талант i, певно, не залишив нiяко┐ нагоди
прояснювати i наводити його на кращу дорогу, до щораз вищих мет. II_
Життя Лесi Укра┐нки складалося так, що про безпереривний, так сказати,
простолiнiйний розвiй не можна у не┐ говорити. По хвилях мiцного розмаху,
гармонiйного настрою, самостiйного лету наступа║ ослаблення, занепад,
перемага║ знов шаблон i манера. На се були, зда║ться менi, двi причини:
дух авторки не був ще вповнi вироблений i загартований, а в станi здоров'я
набiгали важкi кризи. Так виясняю я собi той факт, що по 1888 р. вона
продуку║ чимало творiв досить слабих i зманерованих. На першiм мiсцi мiж
тими творами я поклав би "Мiсячну легенду", найдовшу i - найслабшу з п'║с,
помiщених у збiрцi "На крилах пiсень". Авторка присвятила ┐┐ сво┐й мамi,
може, знехотя даючи свiдоцтво, пiд чи┐м впливом постала ся поема. к се
iсторiя артиста, не то спiвака, не то поета. Ще дитиною вiн чув у снi
ангельськi спiви i вирiс на спiвака. Та швидко слава вiдвернулася вiд
нього; не зна║мо, чи вiн стратив голос, чи що сталося з ним, досить, що
вiн живе самотнiй у рiднiй хатi i нарiка║ на долю i на людей. Аж ось раз,
проходжуючися селом, вiн почув пiснi лiрника про панщину, про сирiтку та
про правду i побачив, як люди плакали вiд тих пiсень. Вiн iде до лiсу;
йому хочеться ще раз заспiвати "на цiлу кра┐ну" i "домовити гiрку тугу".
Мiсячне свiтло запада║ в його серце, i йому верта║ться голос, вiн знов
спiва║ чудово i верта║ться в свiт. Кiнчиться поема описом концерту, на
котрiм наш спiвак спiва║ не так гарну, як довгу пiсню власного укладу. Яке
враження зробила вона на слухачiв - авторка не говорить. Як бачимо,
композицiя зовсiм не особлива, поодинокi роздiли порозриванi, мотивування
┐х слабе або зовсiм нiяке, оброблення многословне, вiршова форма млява i
монотонна. Леся Укра┐нка, мабуть, i сама не була вдоволена сею поемкою,
коли пiзнiше вернулася до се┐ теми i в поемi "Давня казка" змалювала нам
артиста-спiвака, але вже зовсiм iншими фарбами i на зовсiм iншому,
широкому, суспiльному тлi.
Бiльшина поезiй у збiрцi "На крилах пiсень" не ма║ дат, отим-то ми не
можемо зовсiм напевно сказати, коли творчiсть авторки пiднiмалася вище, а
коли вона опускала крила. Та нам досить сказати, що мiж 1888 i 1893 роками
у не┐ йшло вагання, поставали п'║си такi слабi, як "Мiсячна легенда",
"Зоряне небо", "Зоря", "До мого фортеп'яна", "В магазинi квiток", "Сон
лiтньо┐ ночi", "На давнiй мотив", а обiк них такi сконцентрованi, сильнi i
характернi, як "Пiсня" Brioso"*, "Rondeau"*, "Contra Spem Spero"*, "Сльози
- перли". Ми коротко схарактеризу║мо перший гурток названих тут вiршiв.
Про ┐х змiст можна би з невеличкою змiною сказати те, що говорить Кальхас
у "Прекраснiй кленi"6: "Trop des fleurs! Trop des fleurs!"*. Цвiти i зорi,
зорi i цвiти - оце й весь змiст тих поезiй. А коли додати до того досить
монотонну форму, многословнiсть i брак пластичних картин та брак
виразного, сильного чуття, то не здиву║мо, що тi вiршi не будять у нас
нiякого настрою i читаються без смаку, як ремiсницька робота, не раз добра
i старанна, але все-таки без душi. Обiк них знаходимо декiлька талановито
задуманих, але слабо виконаних п'║с, як ось "В'язень", "Коли втомлюся я
життям щоденним", "Досвiтнi огнi". к в тiй останнiй п'║сi деякi дуже гарнi
строфи, як ось:
Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для працi настала.
Не бiйся досвiтньо┐ мли,