"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

"Постав мене так, щоб я мiг доторкатися до стовпiв, на котрих опира║ться
дiм, i щоб я оперся об них". А дiм був повний чоловiкiв i жiнок, тут були
й усi князi фiлiстимлян, а на плоскому дасi було коло 3000 чоловiк i
жiнок, що дивилися, як танцював Самсон. А Самсон покликав Ягве i мовив :
"Господи Ягве! Згадай про мене i дай менi силу лиш сей раз, о боже, щоб я
помстився на фiлiстимлянах хоч за одне сво║ око"! Тодi Самсон обняв два
середнi стовпи, на котрих держався будинок, один правою рукою, а другий
лiвою, i оперся на них. I скрикнув Самсон: "Нехай згину я сам з
фiлiстимлянами!" I силою вiн похилив тi стовпи, i дiм завалився на князiв
i на всю купу народу, що була там, i, вмираючи, вiн побив бiльше народу,
нiж побив у сво║му життю.
Нема сумнiву, що се безмiрно трудно - перероблювати стару поезiю на
нову; переробка дуже легко виходить водяниста i замазу║ характернi деталi
оригiналу. Так сталось i тут. Авторка без потреби перенесла сей празник на
во║нний час - буцiмто фiлiстимляни знов напали на Палестiну; в бiблi┐
катастрофа дi║ться в Газi, однiм iз головних фiлiстимських мiст. Далi
ослабила авторка сцену наруги над Самсоном; у поемi вiн тiльки сто┐ть i
сво┐м понурим видом тiшить ворогiв. Власнiстю нашо┐ авторки ║ також наруга
Далiли, наруга млява, так як i всi фiлiстимськi промови, зверненi в поемi
до Самсона.
Хоч i як невисоко ми ставимо сього Самсона, то все ж таки мусимо
сказати, що, порiвнюючи його з Деборою Олени Пчiлки, видно вже тут
перевагу таланту дочки над талантом матерi. Дiя в "Самсонi" розвива║ться
досить драматично, а лiричнi мiсця (Самсон у тюрмi) декуди виявляють силу
i пластику виразу.
У тiм самiм 1888 роцi написаний також цикл лiричних i описових вiршiв
п. з. "Подорiж до моря". Талант авторки очевидячки дужча║, пiднiма║ться,
вона попада║ в свiй природний тон, менше в'яжеться чужими взiрцями, i ми
стрiча║мо в тiм циклi першi проблиски сильного, самостiйного таланту,
першi такi картини i поетичнi звороти, що виявляють руку майстра. Зразу
йдуть легесенько начеркненi кра║види, ще трохи конвенцiональнi i блiдi (I,
III, IV), та мiж ними прориваються новi, незвичайнi риси.
Далi, все далi! Он латанi ниви,
Наче плахти навкруги розляглись,
Потiм укрили все хмари тi сивi
Густого диму, з очей скрився лiс,
Гори веселi й зеленi долини
Згинули раптом як любi┐ сни.
Ще за годину i ще за хвилину
Будуть далеко, далеко вони!
Зовсiм так, як хвилi колишнього щастя! - озива║ться щось у душi авторки
при тiм видi. Рефлексiя, ще несмiла, буде вертати дедалi все частiше,
мiцнiше, поки сво┐м вогнем не перетопить усiх вражень, усiх почувань
авторки, поки фiзичне око i фiзичне вухо не зробиться вповнi органом ┐┐
поетично┐ душi.
Ось вона в великiм мiстi над морем - у Одесi.
I все чужина! Ох, бiда самотному
У мiстi широкiм
Себе почувать одиноким!
I добре, хто ма║ к багаттю чийому