"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

значно ближче до стилю розмазано┐ письменницi Кохановсько┐11, нiж, прим.,
до стилю Турен║ва. Значить, ┐┐ росiйськi оповiдання дають доказ, що
по-московськи вона вмiла гiрше, нiж по-укра┐нськи. Се пiдтверджують i тi
немногi свiдки, якi досi сказали сво║ слово про не┐. Появившися 1902 р. в
редакцi┐ "Киевской старины", вона просто здивувала спiвробiтникiв сього
журналу красою й чистотою сво║┐ укра┐нсько┐ мови.
_
_ ОСИП-ЮРIЙ ФЕДЬКОВИЧ
(Кiлька слiв по поводу 25-лiтнього ювiлею його лiтературно┐
дiяльностi)_
Осип-Юрiй Федькович - се безперечно одна з найоригiнальнiших
лiтературних фiзiономiй в нашiй лiтературi. Так i зда║ться, що природа
гуцульсько┐ землi i гуцульсько┐ породи зложила в ньому що мала
найнiжнiшого i найсердечнiшого: чаруючу простоту й мелодiйнiсть слова,
теплоту чуття i той погiдний, сердечний та неколючий гумор, котрий так i
липне до серця кожного слухача, а особливо того, хто привик до
меланхолiйно┐ вдачi i ┐дкого сарказму наших пiдгiрських та долинянських
селян. Типовий гуцул, Федькович i в лiтературнiй сво┐й дiяльностi
вiдзначу║ться всiма добрими й слабими прикметами гуцульсько┐ вдачi. До
слабих сторiн його таланту мусимо зачислити поперед усього його невеликий
обшир. Федькович бiльше, нiж усякий iнший з наших писателiв, поет одного
закутка - розкiшного та принадного, але все-таки тiсного. В тiм сво┐м
закутку вiн вповнi у себе дома, але де лише сягне поза його границi, де
дiткнеться сюжетiв ширших, загальнолюдських, iсторичних та
загальнонародних, впада║ в манеру, в наслiдування, тратить те почуття
естетично┐ й поетично┐ правди, без котрого нема й поезi┐. Друга слаба
сторона його поезi┐, се властивий трохи чи не всiм гуцулам нахил до
мiстики. Нахил той найвиразнiше проявився в першiм опрацюваннi його драми
"Довбуш", в котру вiн вплiв багато мiфологiчних осiб i дiйшов навiть до
того, що й образи, висячi на стiнi, почали було говорити. Драма "Довбуш" у
другiй переробцi (в "Рускiй хатi"1) най-нагляднiше явля║ нам iменно слабi
сторони таланту Федьковича помимо многих безперечно гарних i з талантом
написаних уступiв. Вкiнцi, третя його слаба сторона, се iменно те, що
робить його в iншiм мiсцi таким симпатичним - його м'якiсть та переважно
лiрична, суб'║ктивна вдача. Вдача та не дозволила йому сконцентрувати сво┐
сили до якого бiльшого дiла, котре б спосiбне потрясти, розбудити й
повести за собою нашу суспiльнiсть, тривко вплинути на склад, силу й
яснiсть суспiльних iдеалiв, народних симпатiй i антипатiй, як се зробив на
Укра┐нi Шевченко; вона ж не дозволила йому й практично, в зносинах з
живими людьми, використати для добра загалу те високе становище, яке зараз
першi його твори одразу здобули йому були серед галицько┐ молодiжi.
Та, пiдносячи тут слабi сторони нашого буковинського Кобзаря, ми не
хочемо кидати темно┐ тiнi в свiтлий празник його 25-лiтньо┐ лiтературно┐
дiяльностi. Нам зда║ться, що вказання слабих сторiн для всякого писателя
не менше, коли й не бiльше важне, як вказання добрих,- а по-друге, що
слабi сторони у Федьковича далеко не переважають його добрих сторiн, а
противно, не раз i самi стаються добрими сторонами, дають осiбний якийсь
блиск його творам. Як музика, владаючий по-майстерськи хоч i невеликим
засобом звукiв, та все-таки звукiв чистих i глибоких, Федькович займа║ в
нашiй лiтературi важне мiсце. Особливо болi, тугу, надi┐ й розчарування